Зенон Елейський увійшов в історію філософії передусім як автор парадоксів, що поставили під сумнів очевидність руху, множинності та подільності простору і часу. Ці аргументи мали не стільки математичний, скільки онтологічний і логічний характер, адже були спрямовані на захист вчення про єдине і незмінне буття.
У своїх міркуваннях Зенон виходив із передумов, які його опоненти вважали очевидними. По-перше, будь-яка одиниця має величину. По-друге, вона є нескінченно подільною. По-третє, одиниця мислиться як неподільна. Зенон показував, що кожне з цих тверджень, а також їхнє поєднання, призводять до логічних суперечностей.
Якщо одиниця має величину, вона може бути додана або віднята, але тоді виникає питання, чи справді вона є «одиницею». Якщо ж одиниця нескінченно подільна, то вона втрачає будь-яку визначеність. Якщо ж припустити її неподільність, постає проблема поділу на мінімальні частини або на «ніщо», що знову ж таки суперечить здоровому глузду. Усі ці варіанти, за Зеноном, демонструють неспроможність концепції множинності.
Особливе значення мають парадокси, пов’язані з рухом, які виявляють труднощі розуміння континууму. Хоча математичні наслідки цих аргументів не були повністю усвідомлені сучасниками Зенона, вони поставили фундаментальні питання про нескінченність, подільність і структуру простору та часу. Арістотель визнавав серйозність цих проблем, проте його спроби розв’язання не зняли всіх логічних напружень.
Парадокси Зенона стали важливим інтелектуальним викликом для античної та новочасної науки. Вони сприяли формуванню точніших понять у математиці та філософії і залишаються предметом аналізу в сучасних дослідженнях континууму та логіки.
Іван Гудзенко
