Океан Тетіс був тропічним солоним басейном, що існував від кінця палеозойської ери (близько 541–252 млн років тому) до кайнозою (66 млн років тому — сучасність). Спочатку він відділяв суперконтинент Лавразію на півночі від Гондвани на півдні, забезпечуючи водний шлях між майбутніми континентами. Лавразія включала сучасні Північну Америку та частину Євразії на північ від Альпійсько-Гімалайського ланцюга, а Гондвана складалася з територій сучасної Південної Америки, Африки, Індії, Австралії, Антарктиди та південних частин Євразії. Назву «Тетіс» запропонував австрійський геолог Едуард Зюсс у 1893 році.
Протягом мезозою існували два океани: Палео-Тетіс і Нео-Тетіс. Палео-Тетіс сформувався на межі континентів Пангеї наприкінці палеозою та існував у пермському і тріасовому періодах, утворюючи океанічну затоку на схід сучасного Середземномор’я. Його осади збереглися в гірських хребтах від північної Туреччини через Кавказ, Іран, Афганістан, Тибет і Китай до Індокитаю. Нео-Тетіс сформувався під час розпаду Пангеї на Лавразію та Гондвану і став головним морським шляхом мезозою, впливаючи на клімат і поширення морської фауни.
Тетійські відкладення поширені в Північній Америці, Євразії та Південній Азії. Вони включають багаті скам’янілостями вапняки, рифи, турбідити, сланці та силіцикластичні породи, що свідчить про різноманітне тропічне морське життя та активні геодинамічні процеси. Юрські та крейдяні тектонічні події, включно з субдукцією Африки під Європу, зіткненням плит і вулканізмом, формували складки, розломи та острівні вулкани, а офіоліти фіксують насування океанічної кори на континенти.
Басейн Тетісу остаточно зник близько 50 млн років тому внаслідок зіткнення блоків Гондвани з Євразійською плитою. Це спричинило утворення сучасних Альпійсько-Гімалайських гірських систем від Піренеїв і Атласу до Гімалаїв і південно-східної Азії. Сьогодні залишки Тетісу представлені Середземним, Чорним, Каспійським та Аральським морями.
Данило Ігнатенко
