Нільс Генрік Давід Бор (7 жовтня 1885 – 18 листопада 1962) — видатний данський фізик, мислитель і науковий організатор, чия діяльність докорінно змінила розуміння мікросвіту.
Народився науковець у Копенгагені в родині вченого Крістіана Бора та Еллен Адлер, Нільс змалку виховувався в інтелектуальному середовищі, де поєднувалися академічна культура та відкрите мислення. Після вступу до Копенгагенського університету в 1903 році він присвятив себе фізиці, захистивши докторську дисертацію у 1911 році з електронної теорії металів. У 1912 році одружився з Маргрете Норлунд, яка стала його постійною радницею й підтримкою впродовж усього життя.
Модель атома Бора
Під час наукового стажування в Англії, працюючи з Ернестом Резерфордом, Бор здійснив прорив у розумінні будови атома. У серії статей 1913 року він висунув революційну ідею: електрони рухаються навколо ядра лише на певних дозволених орбітах, а випромінювання енергії відбувається під час переходу електрона між цими орбітами.
Ця модель, хоч і спрощена, заклала основу квантової фізики, пояснила спектральні лінії атомів і показала, що мікросвіт підкоряється принципово новим законам, відмінним від класичної механіки. За цю працю в 1922 році Нільс Бор отримав Нобелівську премію з фізики.
Копенгагенський інститут
У 1921 році Бор заснував Інститут теоретичної фізики при Копенгагенському університеті (нині — Інститут Нільса Бора). Він створив унікальну атмосферу співпраці, де молоді науковці, серед яких Вернер Гейзенберг, Вольфганг Паулі, мали свободу експерименту та обговорення. Саме тут сформувалася знаменита Копенгагенська інтерпретація квантової механіки, що стала основою сучасного розуміння квантових процесів.
Дискусії з Ейнштейном
Бор неодноразово вступав у глибокі інтелектуальні суперечки з Альбертом Ейнштейном щодо природи реальності та випадковості у квантовому світі. Ейнштейн заперечував імовірнісну природу квантових процесів, заявивши, що «Бог не грає в кості», тоді як Бор відповідав: «Не кажіть Богу, що Він має робити».
Внесок у ядерну фізику та участь у Манхеттенському проєкті
У 1930-х роках Бор переніс фокус досліджень на ядро атома, сприяючи розвитку ядерної фізики та будівництву циклотрону в Копенгагені. Після відкриття розщеплення урану 1938 року він разом із Джоном Вілером у Принстоні розробив теоретичне пояснення поділу ядра.
Під час Другої світової війни Бор допомагав рятувати єврейських і німецьких учених, а після втечі до Швеції приєднався до Манхеттенського проєкту у США.
Після війни Бор закликав до міжнародної співпраці та відкритості в науці, наголошуючи, що ядерна зброя вимагає «нового способу мислення між народами». У 1950 році він звернувся до ООН з відкритим листом, де сформулював концепцію глобальної взаємної довіри як єдиної альтернативи руйнівним змаганням озброєнь.
Спадщина і визнання
Після повернення до Данії Бор продовжив керувати своїм інститутом, який став одним із провідних центрів фізики у світі. Він відіграв ключову роль у створенні європейського наукового центру ЦЕРН і Північного інституту атомної фізики (Nordita). Його син, Оге Бор, продовжив справу батька й отримав Нобелівську премію з фізики у 1975 році.
Данило Ігнатенко
