На південно-східному узбережжі Гани живе народ Га — етнічна спільнота зі складною історією міграцій, багатими соціальними традиціями та яскравим культурним життям. Їхня мова — діалект гілки Ква нігеро-конголезьких мов — є частиною одного з найбільших мовних сімейств Африки.
Історичне коріння і політична організація
Га походять від іммігрантів, які у XVII столітті здійснили довгу подорож вниз по річці Нігер і через Вольту, осівши на узбережжі сучасної Гани. Вони сформували унікальну міську цивілізацію, яка складалася з шести незалежних міст: Аккра, Осу, Лабаді, Теші, Нунгуа і Тема. Серед усіх міст Аккра стала найпотужнішим центром і з часом перетворилася на столицю сучасної Гани, зберігши важливі риси традиційної спадщини Га.
Економіка
Перші громади Га були аграрними, однак з часом економічний уклад змінився. Сьогодні основними заняттями стали рибальство і торгівля імпортованими товарами. Цікаво, що економічна діяльність поділена за гендерною ознакою: торгівля майже повністю перебуває під контролем жінок. Чоловік у родині не має доступу до доходів дружини, що свідчить про високу автономію жінок у господарських питаннях.
Соціальні структури: подвійна система спадкування
Га вирізняються складною системою родинних стосунків, у якій поєднуються материнська та батьківська лінії спадкоємності. Майно, пов’язане з жінками, а також деякі соціальні посади передаються через материнську лінію: від матері до дітей. Натомість державні посади та інше майно чоловіків успадковуються за батьківською лінією.
Проживання також організоване за принципом статевої сегрегації. Чоловіки одного роду мешкають у спеціальних чоловічих комплексах, а жінки — навіть після укладення шлюбу — залишаються в жіночих комплексах разом зі своїми матерями та дітьми. Така система забезпечує сталість родових зв’язків і розподіл відповідальностей між поколіннями.
Духовність і святкування
Релігійне життя цього народу надзвичайно різноманітне. У кожному місті існує кілька культів і шанується багато богів, кожен із яких виконує певні функції у житті громади. Щороку влаштовуються численні міські фестивалі, що слугують не лише релігійними церемоніями, а й актами соціальної інтеграції, демонстрацією єдності громади та нагадуванням про історичні корені народу.
Данило Ігнатенко
