Наполеон Бонапарт народився 15 серпня 1769 року в місті Аяччо на острові Корсика, який лише за рік до цього перейшов від Генуезької республіки до Франції. Його батько Карло Буонапарте був адвокатом і представником дрібної тосканської знаті, а мати Летиція Рамоліно відома своєю твердістю характеру й умінням виживати в складних умовах.
Дитинство Наполеона проходило на тлі корсиканських національно-визвольних змагань під проводом Паскуале Паолі. Спочатку сім’я підтримувала рух, але після поразки Паолі перейшла на сторону Франції, що дозволило отримати державне фінансування для освіти дітей.
У дев’ятирічному віці Наполеон поїхав до Франції, де навчався в коледжі в Отені, а згодом — у військовому училищі в Брієнні (1779–1784) та Військовій академії в Парижі (1784–1785). Вже у 16 років він закінчив академію достроково, отримавши чин молодшого лейтенанта артилерії.
Перші кроки у військовій службі (1785–1793)
Після смерті батька в 1785 році Наполеон узяв на себе роль старшого в родині. Служив у артилерійських полках у Валансьєні та Оксере. На початку Французької революції 1789 року він перебував у відпустці на Корсиці, де спершу підтримав Паолі, але незабаром розійшовся з ним у поглядах і остаточно пов’язав свою долю з Францією.
Зоряний злет: облога Тулона та Париж (1793–1795)
Першим серйозним випробуванням стала облога Тулона у 1793 році, коли місто, зайняте роялістами та британцями, стало ключовою ціллю республіканців. Наполеон, тоді капітан артилерії, розробив план обстрілу, який приніс перемогу. За це він отримав звання бригадного генерала у 24 роки.
У жовтні 1795 року він відіграв вирішальну роль у придушенні роялістського повстання в Парижі, захистивши уряд Директорії. Це зміцнило його репутацію та привело до призначення командувачем Італійської армії.
Італійська та Єгипетська кампанії (1796–1799)
В Італії (1796–1797) Бонапарт здобув серію перемог над австрійськими та сардинськими військами, змусив Сардинське королівство підписати мир, зайняв Мілан і створив Цизальпінську республіку. Кампо-Форміоський мир закріпив французькі здобутки.
У 1798 році він вирушив в Єгипетський похід, прагнучи підірвати британські позиції на шляху до Індії. Французи виграли бій при Пірамідах, але поразка флоту від адмірала Нельсона в битві при Абукірі відрізала армію від метрополії. Незважаючи на наукові відкриття експедиції, військова мета залишилася нездійсненою.
Переворот 18 брюмера та консулат (1799–1804)
Повернувшись до Франції, Наполеон скористався політичною кризою та 9 листопада 1799 року (18 брюмера за революційним календарем) здійснив переворот, встановивши режим консулату. Як перший консул він провів адміністративні реформи, стабілізував економіку, уклав конкордат із Папою Римським, а найважливішим досягненням став Цивільний кодекс (1804), відомий як Наполеонівський кодекс.
Імператор Франції та Наполеонівські війни (1804–1812)
У 1804 році Наполеон проголосив себе імператором французів і почав серію масштабних воєн, відомих як Наполеонівські війни. Його армії здобули перемоги при Аустерліці (1805), Єні та Ауерштедті (1806), Ваграмі (1809).
Він радикально змінив політичну карту Європи, ліквідував Священну Римську імперію, створив Рейнський союз, поставив родичів на трон Іспанії, Неаполя, Голландії. Його континентальна блокада мала на меті економічно зламати Британію, але спричинила напруження у відносинах із союзниками.
Російська кампанія та падіння (1812–1814)
Поход у Росію 1812 року став початком кінця. Спочатку Велика армія взяла Смоленськ і увійшла в Москву, але вимушений відступ у зимових умовах призвів до катастрофічних втрат.
У 1813–1814 роках антифранцузька коаліція завдала низки поразок. Париж упав, і 6 квітня 1814 року Наполеон зрікся престолу. Його заслали на острів Ельба.
Сто днів і Ватерлоо (1815)
У березні 1815 року він утік з Ельби, зібрав армію та без бою увійшов у Париж. Протягом «Ста днів» він намагався відновити контроль над Європою, але 18 червня 1815 року зазнав остаточної поразки під Ватерлоо від союзних військ під командуванням герцога Веллінгтона та прусського фельдмаршала Блюхера.
Останні роки на Святій Єлені (1815–1821)
Після поразки його заслали на віддалений острів Святої Єлени в Атлантичному океані, під британським контролем. Тут він провів останні шість років, диктуючи спогади та мемуари. Стан здоров’я погіршувався, і 5 травня 1821 року Наполеон помер, ймовірно від раку шлунка.
Історичне значення
Наполеон І залишив глибокий слід у світовій історії. Його військові кампанії змінили карту Європи, а Наполеонівський кодекс став основою правових систем у багатьох країнах. Він втілив ідеали епохи Просвітництва в адміністративних реформах, але його прагнення до гегемонії призвело до виснажливих воєн та мільйонів жертв.
Данило Ігнатенко
