Муаммар аль-Каддафі народився у 1942 році поблизу Сірта, у бедуїнській родині з племені аль-каддафа. Його дитинство минуло в суворих умовах пустелі, серед традицій ісламської скромності та патріархальних норм. Незважаючи на відсутність соціальних привілеїв, він виявив неабиякі інтелектуальні здібності. Освіту здобув у Лівійському університеті, а пізніше у Військовій академії (1965), де сформувався як націоналіст і прихильник панарабізму.
Під впливом постатей Джамаля Абдель Насера та революційного соціалізму Каддафі почав мріяти про створення «нової Лівії» — незалежної від колоніального Заходу, побудованої на основі ісламу, соціальної справедливості та національної гідності.
Переворот 1969 року
1 вересня 1969 року молодий офіцер Каддафі організував безкровний військовий переворот, що усунув від влади монарха Ідріса I. Так почалася епоха «Лівійської Арабської Республіки», в якій Каддафі став фактичним лідером держави.
Він вигнав британські та американські військові бази, націоналізував нафтову промисловість, вигнав італійських колоністів і єврейську громаду, а також заборонив алкоголь та азартні ігри.
Каддафі мріяв про об’єднання арабського світу, намагаючись створити союзи з Єгиптом, Сирією, Тунісом, Алжиром, але всі ці спроби зазнали краху через політичні суперечності. Його антиізраїльська позиція зробила Лівію одним із найрадикальніших голосів у Лізі арабських держав.
«Зелена книга» і концепція Джамахірії
Ключем до розуміння ідеології Каддафі стала його «Зелена книга» (1975–1979), у якій він виклав власну «Третю універсальну теорію». Ця система поєднувала ісламський соціалізм, антикапіталізм і радикальну демократію без партій.
Він проголосив створення Джамахірії — “держави мас”, де управління нібито здійснювалося через народні конгреси й комітети. У 1977 році він офіційно відмовився від титулу глави держави, заявивши, що “народ сам собі правитель”. Однак у реальності влада залишалася сконцентрована в його руках, а будь-яка опозиція жорстоко придушувалася.
Зовнішня політика і міжнародна ізоляція
На міжнародній арені Каддафі здобув репутацію непередбачуваного ідеолога та спонсора революцій. Він фінансував антиімперіалістичні рухи — від африканських визвольних армій до «Чорних пантер» у США й Ірландської Республіканської Армії.
Підтримка терористичних організацій і жорстка риторика проти Заходу призвели до конфліктів з США та Великою Британією. У 1986 році американська авіація здійснила бомбардування Тріполі та Бенгазі (унаслідок чого загинули члени родини Каддафі).
Після теракту над Локербі (1988), коли загинуло 270 осіб, Лівію звинуватили у причетності до вибуху літака Pan Am. Це призвело до санкцій ООН, міжнародної ізоляції й економічного занепаду.
Однак наприкінці 1990-х він видав підозрюваних у Локербі, заявив про відмову від зброї масового ураження (2003) і поступово відновив стосунки із Заходом.
Африканський поворот
Після розчарування в панарабських проектах Каддафі звернувся до панафриканізму. Він став одним із ініціаторів створення Африканського Союзу (АС) у 2002 році, прагнучи перетворити Лівію на політичний центр Африки.
У 2009 році він був обраний головою АС, пропонуючи ідею Сполучених Штатів Африки — з єдиною валютою, армією та урядом. Його виступ на Генеральній Асамблеї ООН, де він публічно порвав Статут ООН, став символом радикальної самовпевненості, яка межувала з політичним абсурдом.
Падіння і смерть
Під час Арабської весни 2011 року хвиля протестів досягла й Лівії. Почавшись у Бенгазі, повстання швидко охопило країну. Каддафі наказав застосувати зброю проти протестувальників, що викликало міжнародне обурення.
Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію про військове втручання. У березні 2011 року сили НАТО розпочали авіаудари по позиціях режиму. До серпня повстанці взяли Тріполі, а сам Каддафі втік до рідного Сірта.
20 жовтня 2011 року, після нетривалого бою, його було захоплено й убито повстанцями. Разом із ним закінчилася одна з найдовших епох авторитарного правління в історії Африки.
Данило Ігнатенко
