ХХ століття подарувало світові чимало рухів, що прагнули змінити суспільство, однак духовний рух Місіонерки Милосердя вийшов за межі традиційного життя. Рух заснований в 1950 році Матір’ю Терезою в індійській Колкаті, що стало символом живої любові, спрямованої до найбільш покинутих і знедолених. Папа Пій XII того ж року надав конгрегації канонічне визнання, а з 1965 року вона отримала статус папської конгрегації, підпорядкованої безпосередньо Святому Престолу.
Гасло конгрегації можна окреслити коротко: «служіння тим, кого не бачить світ». Життя сестер було сповнене аскези: вони жили на пожертви, часто у тих самих умовах, що й ті, кому допомагають. Їхні оселі та притулки ставали місцем останнього прихистку для сиріт, безпритульних, людей з інвалідністю, прокажених, хворих на ВІЛ/СНІД та смертельно безсилих.
Одним із перших центрів став Нірмал Хрідай — «Дім чистих серцем», заснований у 1952 році. Тут люди з невиліковними хворобами отримували не лише медичну допомогу, а й можливість померти з гідністю. Інші проєкти, як-от Шанті Нагар («Місто миру»), стали притулком для людей із хворобою Гансена (проказа). Орден відкривав школи, медичні пункти, центри харчування й притулки для дітей, розширюючи свою діяльність далеко за межі Індії.
До початку XXI століття конгрегація налічувала понад 5000 сестер у 130 країнах світу. Їхня діяльність підтримується не лише Церквою, а й численними благодійниками, урядами та міжнародними фондами. Саме завдяки цьому глобальному служінню Мати Тереза здобула Нобелівську премію миру (1979), а після смерті була канонізована Папою Франциском у 2016 році.
Проте, як і будь-який масштабний гуманітарний рух, Місіонерки Милосердя не уникли критики. Деякі журналісти та колишні волонтери звинувачували орден у низькому рівні медичного обслуговування, відсутності належної гігієни або навіть у таємних хрещеннях помираючих індусів та мусульман.
Критика також стосувалася позиції ордену щодо абортів і контрацепції, адже сестри дотримуються суворого католицького вчення. Та для Матері Терези та її послідовниць питання віри ніколи не було предметом політики — воно залишалося глибоко особистим актом любові до Бога через ближнього.
Данило Ігнатенко
