Міллард Філлмор (нар. 7 січня 1800, Локк, Нью-Йорк, США — пом. 8 березня 1874, Буффало, Нью-Йорк) — 13-й президент Сполучених Штатів Америки (1850–1853). Його діяльність позначилася спробами зберегти політичну рівновагу між Північчю та Півднем у питаннях рабства, проте жорстке наполягання на виконанні Закону про рабів-втікачів 1850 року викликало різке відчуження в північних штатах та фактично зруйнувало політичну силу партії вігів.
Філлмор народився у бідній родині в дерев’яній хатині в сільській місцевості штату Нью-Йорк. У 15 років він був відданий у підмайстерство до чесальника вовни, що визначило його юність як період важкої фізичної праці. Формальної освіти майже не отримував, проте у вісімнадцятирічному віці йому вдалося пройти піврічне навчання. Це стало переломним моментом: Філлмор розпочав самостійну підготовку, здобув юридичні знання і вже у 1823 році був прийнятий до адвокатської колегії.
У 1826 році він одружився з Абігейл Пауерс, яка мала значний вплив на його інтелектуальний розвиток і стала першою леді США під час його президентства.
Початок політичної кар’єри
У політику Філлмор прийшов у 1828 році як представник антимасонського руху, що виступав проти впливу таємних товариств на суспільство. Згодом він приєднався до партії вігів, де швидко зарекомендував себе як один із провідних діячів північного крила. У 1829–1832 роках він працював у зборах штату Нью-Йорк, а пізніше здобув місце у Конгресі (1833–1835, 1837–1843).
У парламентській діяльності він проявив себе як прибічник сенатора Генрі Клея та його ідеї компромісу між різними політичними таборами. Хоча у 1844 році Філлмор зазнав поразки на виборах губернатора Нью-Йорка, у 1847 році він став першим державним контролером, що підвищило його авторитет у фінансовій та політичній сферах.
На з’їзді вігів 1848 року він отримав висунення кандидатом у віцепрезиденти разом із генералом Закарі Тейлором, героєм Мексиканської війни. Перемога цієї пари принесла Філлмору посаду другого керівника держави.
Президентство
Смерть президента Тейлора у липні 1850 року зробила Філлмора 13-м президентом США. Його політика була спрямована на підтримку національної єдності та уникнення конфлікту між Північчю і Півднем.
Він активно підтримав Компроміс 1850 року, розроблений Генрі Клеєм, який включав пакет заходів щодо врегулювання проблеми рабства на нових територіях. Найбільш суперечливим пунктом став Закон про рабів-втікачів, що зобов’язував федеральну владу сприяти поверненню утікачів їхнім власникам. Хоча цей крок заспокоїв Південь і відтермінував початок Громадянської війни, він різко знизив популярність Філлмора на Півночі. Саме ця політика зруйнувала базу підтримки партії вігів і сприяла її занепаду.
У зовнішній політиці Філлмор проявив далекоглядність. Він одним із перших почав просувати ідею американської присутності у Тихоокеанському регіоні. У 1853 році за його дорученням комодор Метью Перрі вирушив до Японії, що призвело до підписання Канагавського договору (1854). Ця подія стала початком модернізації Японії та її відкриття для світової торгівлі.
Подальша діяльність
На виборах 1852 року партія вігів висунула кількох кандидатів, серед яких був і Філлмор, але поразка стала остаточним крахом цієї політичної сили. У 1856 році він ще раз спробував повернутися у велику політику як кандидат від Американської партії («Нічого не знаючи»), проте посів лише третє місце.
Після цього він остаточно відійшов від національної політики та оселився у Буффало, де відігравав активну роль у культурному та громадському житті міста. Після смерті першої дружини у 1853 році Філлмор у 1858 році одружився вдруге з Керолайн Кармайкл Макінтош.
Міллард Філлмор залишив по собі суперечливу спадщину. Його зусилля з врегулювання секційної напруги тимчасово відклали розпад Союзу, але водночас його політика посилила розкол у суспільстві. Хоча він не був видатним реформатором чи стратегом, Філлмор виявився політиком, який прагнув стабільності та збереження єдності в критичний для США період.
Данило Ігнатенко
