Термін метафізика має своє коріння у працях Арістотеля. У IV столітті до н. е. він створив трактат, який називав по-різному: «перша філософія», «мудрість», «теологія» або «перша наука». У I столітті до н. е. редактор його творів дав цьому текстові назву Ta meta ta physika, що буквально означає «ті книги, які йдуть після фізики». Йшлося про твори, що повинні вивчатися після ознайомлення зі «Фізикою» Арістотеля, тобто з працями, присвяченими природі чуттєвого та мінливого світу. Згодом латинською мовою з’явилася форма metaphysica, яка закріпилася як назва не лише трактату, а й цілого напряму досліджень. Саме від цього слова походять сучасні терміни: metaphysics, la métaphysique, die Metaphysik тощо.
Арістотелівське бачення метафізики
Арістотель визначав «першу філософію» двома способами: як дослідження «буття як такого» та як пошук «первинних причин речей». Перше зосереджується на самій природі існування, друге — на пошуках початкових принципів і причин, що пояснюють світ. Співвідношення між цими визначеннями стало темою багатьох суперечок у подальшій філософській традиції.
У межах трактату «Метафізика» Арістотель аналізував фундаментальні проблеми: що означає «бути», які є категорії буття, як слід розуміти причинність і що є основою всього сущого. Ці питання сформували класичний каркас метафізики як дисципліни.
Розширення обсягу в пізнішій філософії
Починаючи з XVII століття, термін «метафізика» став охоплювати набагато ширше коло тем, ніж у Арістотеля. До нього включали питання ідентичності матеріальних об’єктів, структури часу та простору, природи свідомості та свободи волі. Те, що Арістотель відніс би до фізики, у Новий час почало розглядатися як метафізика.
Наприклад, класична проблема ідентичності: якщо статую створити з розплавленого золота, потім розплавити її і знову відлити у тій самій формі, чи буде це та сама статуя чи новий об’єкт? Подібні питання виходять за межі арістотелівського розуміння «буття як такого» чи «першопричин», але сучасна традиція відносить їх до сфери метафізики.
Причини змін у розумінні
Розширення обсягу метафізики зумовлене змінами у філософській картині світу. У Новий час фізика поступово відокремилася від філософії як самостійна наука, заснована на математичних законах і експериментальному методі. Те, що раніше належало до природничої філософії, стало сферою науки у сучасному значенні. Метафізика ж зосередилася на тих проблемах, які не піддаються емпіричній перевірці, але залишаються ключовими для розуміння світу: природа реальності, структура причинності, співвідношення можливого і дійсного.
Метафізика зберігає свою центральну роль у філософії, попри численні спроби звести її значення до історичного спадку. Вона розвивалася разом із трансформаціями науки й культури, постійно розширюючи коло своїх питань.
Данило Ігнатенко
