Месопотамська релігія, вірування та практики шумерів та аккадців, а також їхніх наступників, вавилонян та ассирійців, які населяли стародавню Месопотамію (нині територія Іраку) у тисячоліттях до нашої ери, формували єдину традицію. Вона виникла з шумерських уявлень, але згодом була доповнена аккадцями — семітськими племенами, що переселилися до регіону наприкінці IV тисячоліття до н. е. Їхня власна релігійна система значною мірою інтегрувалася з місцевою культурою, створюючи новий синкретичний комплекс вірувань.
Релігія як основа цивілізації
У Месопотамії релігія була не лише сферою духовного життя, а й головним інтелектуальним підґрунтям цивілізації. Вона визначала способи пояснення природних і соціальних явищ, формувала уявлення про правильну поведінку, впливала на всі інститути суспільства — політичні, економічні, правові та військові. Символи й образи месопотамської релігії надихали мистецтво, літературу і поезію, а її ідеї поширювалися далеко за межі регіону. Значний вплив відчули еламіти, хуррити, хетти, арамейці та ізраїльтяни.
Історичний розвиток
Месопотамія — «земля між річками» Тигром і Євфратом — була заселена людьми ще в доісторичний час. Найдавніші поселення на півночі, у майбутній Ассирії, датуються приблизно 6000 роком до н. е. Тут сформувалися культури Хассуна-Самарра та Халаф. Близько 5000 року до н. е. з’явилися поселення на півдні, у Шумері, серед яких особливе значення мав Еріду. У наступні епохи виникли убайдська, варканська та протолітературна культури, остання з яких ознаменувалася винайденням писемності.
Політичний контекст
Спершу Месопотамія складалася з незалежних міст-держав, об’єднаних у вільну лігу з центром у Ніппурі. Наприкінці III тисячоліття до н. е. цар Лугальзагесі з Урука здійснив першу масштабну централізацію. Його справу продовжили царі Аккаду, створивши могутню імперію. Після нетривалого періоду гутійського панування владу відновили правителі 3-ї династії Ура.
Після падіння Ура близько 2000 року до н. е. країна знову розпалася, а боротьбу за першість вели Ісін і Ларса. Згодом гегемонію здобув Вавилон, що став центром півдня, тоді як на півночі провідну роль відігравала Ассирія. У I тисячолітті до н. е. ассирійці створили величезну імперію, яка об’єднала весь Близький Схід. Після її занепаду владу перейняли нововавилонські та перські правителі, аж поки у 331 році до н. е. регіон не був завойований Александром Македонським.
Данило Ігнатенко
