Мардук — у месопотамській релігії головний бог міста Вавилон і згодом національний бог Вавилонії, культ якого відігравав вирішальну роль у формуванні державної ідеології. З часом його почали називати Белом, що перекладається як «Господь», підкреслюючи універсальність та верховенство цього божества.
Походження та піднесення
Первісно Мардук, імовірно, був богом гроз і бурі, уособлюючи руйнівну й водночас життєдайно-творчу силу природи. Його культ значно зріс у період правління Навуходоносора I (1119–1098 до н. е.), коли була створена знаменита космогонічна поема «Енума еліш». У ній описується боротьба Мардука з богинею первісного хаосу Тіамат, яку він перемагає, встановлюючи новий космічний порядок.
Після цієї перемоги Мардук отримав титул Володаря Богів Неба і Землі та 50 імен, кожне з яких символізувало його злиття з іншими божествами і уособлювало окремі божественні функції. У поемі він постає творцем світу і людства, від якого залежали долі царів і народів. Таким чином, Мардук став втіленням космічної гармонії та влади.
Храми та культ
Центром культу Мардука був храм Есагіла у Вавилоні, де щороку під час свята Нового року читали поему «Енума еліш», відновлюючи ідею творіння та утверджуючи владу царя як намісника божества. Важливою святинею був також зиккурат Етеменанкі, який вважався архетипом біблійної Вавилонської вежі.
Дружиною Мардука у міфологічних уявленнях виступала богиня Зарпаніту, чия роль підкреслювала зв’язок верховного бога з родючістю та сімейними цінностями.
Ассирійські та перські царі, попри власні релігійні традиції, також вшановували Мардука і Зарпаніту, відновлювали їхні храми та включали згадки про них у свої написи. Це свідчить про широку інтеграцію вавилонського бога у політичний і культурний простір Передньої Азії.
Атрибути та іконографія
Мардука ототожнювали з планетою Юпітер, що підкреслювало його небесну велич. Серед його священних тварин особливе значення мав міфічний дракон з роздвоєним язиком, відомий у мистецтві як «мушхушшу». Зображення цієї істоти прикрашали стіни Вавилону, символізуючи силу і захист.
У найдавніших пам’ятках Мардук постає з трикутною лопатою або мотикою, що асоціювалася з родючістю та рослинністю. Він зображувався як бог-воїн, що йде пішки чи їде у бойовій колісниці. Його одяг часто прикрашали зірки, а в руках він тримав скіпетр, лук, спис, сітку або блискавку, уособлюючи верховну владу над природними стихіями та людьми.
Бел і подальша традиція
З часом Мардук отримав ім’я Бел, що походить від семітського слова баал («володар»). У цьому образі він поєднував атрибути владики космосу, бога порядку та долі. У грецьких джерелах під іменем Бел здебільшого розуміли саме вавилонського Мардука, а не сирійське божество з Пальміри з подібним іменем.
Перетворення Мардука на Бела засвідчило його універсалізацію у світогляді стародавніх мешканців Месопотамії, де він став символом божественного управління світом і гарантом космічної стабільності.
Данило Ігнатенко
