Лінії Наски — це унікальний комплекс геогліфів, великих лінійних малюнків, які здалеку нагадують викарбувані на поверхні Землі. Вони розташовані на посушливій Пампі Колорада (відомій також як “Кольорова рівнина” або “Червона рівнина”) на північний захід від міста Наска на півдні Перу. Ці загадкові зображення простягаються на площі майже 190 квадратних миль (500 квадратних кілометрів), вражаючи своїми масштабами та точністю виконання.
Історичний контекст та походження
Більшість ліній Наски були створені понад 2000 років тому представниками культури Наска, яка існувала приблизно з 200 року до н. е. до 600 року н. е. Однак деякі геогліфи мають більш давнє походження і пов’язані з культурою Паракас, що передувала Наска. Якщо зображення Паракасу часто зображують антропоморфні фігури, схожі на людей, то лінії Наски переважно складаються з зображень тварин, рослин та геометричних фігур. Серед найвідоміших зображень — мавпа (довжиною близько 110 метрів), косатка (65 метрів), птах, схожий на кондора (135 метрів), колібрі (50 метрів), пелікан (285 метрів), павук (46 метрів), а також різні квіти, дерева та спіралі.
Ці фігури настільки великі, що їх можна розгледіти лише з висоти пташиного польоту. Це породило численні теорії щодо їх призначення та способу створення. Деякі дослідники вважають, що лінії Наски мали ритуальне або астрономічне значення, тоді як інші припускають, що вони могли бути частиною складних церемоніальних процесій.
Наукові дослідження та гіпотези
З моменту їх відкриття в 1920-х роках лінії Наски залишаються предметом інтенсивних наукових дискусій. Американський історик Пол Косок, який вивчав геогліфи з повітря в 1941 році, висловив припущення, що вони могли служити астрономічним календарем. Цю ідею підтримала німецька дослідниця Марія Райхе, яка присвятила роки вивченню ліній Наски. Вона вважала, що деякі зображення тварин відображають сузір’я на нічному небі.
Однак у 1967 році американський астрофізик Джеральд Гокінс спростував цю теорію, не знайшовши жодного зв’язку між розташуванням ліній та рухом небесних тіл. Це змусило науковий світ шукати інші пояснення. Наприклад, у 1997 році міжнародна група вчених, яка працювала в рамках проекту Наска-Пальпа, припустила, що платформи, розташовані на одному кінці багатьох геогліфів, свідчать про їх церемоніальне призначення. На підтримку цієї теорії були знайдені фрагменти колючих устриць (Spondylus), які могли використовуватися під час ритуалів, пов’язаних із водою.
Лінії Наски зберігаються в ідеальному стані завдяки унікальному клімату регіону. Сухе повітря та постійні вітри, які вимітають пісок із канавок, запобігають їхньому руйнуванню. У 1994 році ЮНЕСКО включила лінії Наски до списку Всесвітньої спадщини, визнавши їхню культурну та історичну цінність.
Данило Ігнатенко
