У постаті Льва Троцького поєдналися політичний аналітик, революційний стратег, марксистський філософ і непримиренний опонент сталінського режиму. Його життя — це історія людини, яка зуміла піднятися на вершину політичної влади в одному з найтурбулентніших періодів ХХ століття, залишити глибокий слід у розвитку революційної теорії і водночас пережити драматичне політичне падіння, вигнання та вбивство. Лев Троцький (справжнє ім’я Лейба Бронштейн), народжений 7 листопада 1879 року на українських землях Російської імперії, став не лише символом Жовтневої революції, а й уособленням альтернативного шляху радянської державності, що ніколи не реалізувався.
Його інтелектуальне становлення розпочалося в Одесі, а згодом продовжилося в Миколаєві, де він долучився до марксистських гуртків, що мали глибоке підпільне коріння. Саме там Троцький вперше проявив свої лідерські здібності, організовуючи соціалістичну діяльність серед робітників. Арешт, заслання до Сибіру, втеча і подальше перебування в еміграції сформували в ньому образ рішучого революціонера. Вибравши псевдонім «Троцький», він зумів стати впливовим публіцистом і теоретиком, співпрацюючи з «Іскрою» і полемізуючи з такими діячами, як Ленін, спершу стоячи на позиціях меншовиків.
Попри початкові ідеологічні розбіжності з більшовиками, Троцький повернувся до Росії в 1917 році, коли революційна ситуація сягнула апогею. Його участь у керівництві Петроградською радою та Військово-революційним комітетом була вирішальною у перемозі більшовиків під час Жовтневої революції. Як нарком у справах закордонних справ, він очолив переговори у Бресті-Литовську, виявивши унікальний талант до політичної демонстрації, що часто переходила в публічну пропаганду. Його принцип «ні війни, ні миру» став своєрідною дипломатичною інновацією, хоча врешті його було витіснено прагматизмом Леніна.
Не менш визначальною була роль Троцького у створенні та організації Червоної Армії. В умовах громадянської війни він змушений був звернутися до послуг колишніх царських офіцерів, чим викликав обурення ідеологічних пуристів. Його принципова ставка на дисципліну, організованість і централізацію військового керівництва дозволила зберегти радянську владу в критичні моменти 1918–1920 років. Він виявив себе блискучим адміністратором і стратегом, здатним приймати жорсткі, але необхідні рішення.
Після смерті Леніна у 1924 році постать Троцького стала об’єктом масштабної політичної атаки з боку Йосипа Сталіна, який систематично усував усіх потенційних конкурентів. Внутрішньопартійна боротьба, відома як конфлікт між лівою опозицією і сталінською бюрократією, завершилася остаточним вигнанням Троцького з СРСР у 1929 році. Однак навіть за межами Радянського Союзу він не припиняв ідеологічної боротьби. Заснувавши Четвертий інтернаціонал, Троцький прагнув зберегти дух справжнього марксизму, незважаючи на репресії, дезінформацію та фізичне знищення своїх соратників.
Його теорія перманентної революції, яка була сформульована ще в 1906 році, залишалася основним теоретичним протиставленням сталінській концепції «соціалізму в одній країні». Троцький вважав, що революція не може бути завершеною в межах лише однієї держави і повинна охопити світ, зокрема розвинуті країни Заходу. Це бачення глибоко суперечило ізоляціоністському курсу Сталіна, що остаточно позбавило Троцького будь-якого політичного майбутнього у СРСР.
Своє життя у вигнанні він провів у Туреччині, Франції, Норвегії, а згодом у Мексиці, де знайшов притулок за підтримки художника Дієго Рівери та Фріди Кало. Там він продовжував писати, аналізувати сталінізм, вивчати перспективи міжнародного робітничого руху і будувати теоретичну альтернативу тоталітаризму. Його праці, серед яких «Зраджена революція» та «Історія Російської революції», стали вагомими внесками у політичну думку ХХ століття. У серпні 1940 року Троцький загинув від руки агента НКВС Рамона Меркадера, що стало логічним завершенням тривалої кампанії з його усунення.
Данило Ігнатенко
