Лактанцій (нар. 240 р. н. е., Північна Африка — помер бл. 320 р., Августа Треверорум, нині Трір, Німеччина) був видатним християнським апологетом та одним із найвпливовіших латинських отців церкви. Його творчість, особливо праця «Divinae institutiones» («Божественні заповіді»), стала першим систематичним латинським викладом християнського погляду на життя, поєднуючи філософське обґрунтування з класичною риторикою. Гуманісти епохи Відродження називали Лактанція «християнським Цицероном» за його витончену латинську мову та стиль.
Біографія та діяльність
Лактанцій отримав призначення вчителем риторики в Нікомідії (сучасний Ізміт, Туреччина) за сприяння римського імператора Діоклетіана. Його діяльність у цій ролі була перервана переслідуванням християн, розпочатим у 303–304 роках, після чого Лактанцій повернувся на Захід близько 305 року. Близько 317 року він знову увійшов у державну службу, ставши наставником Кріспа, сина імператора Костянтина, у Трірі.
Основні праці та концепції
Найвідомішою працею Лактанція є «Божественні інститути». Ця робота значною мірою спирається на класичних авторів, а не на прямі цитати Святого Письма. Лактанцій критично оцінював язичницькі культи, вказуючи на їхню оманливість і забобонність. Він пропонував християнство як раціоналізовану віру в єдину Верховну Істоту, джерело створення всього сущого.
У супутній праці «Про смерть переслідувачів» Лактанцій підкреслював, що християнський Бог здатний втрутитися у світові події та відновити справедливість, на відміну від віддаленого Бога стоїчного деїзму. Він також стверджував, що римська концепція справедливості (aequitas) здобуває повноту лише через християнське розуміння божественного батьківства, яке об’єднує людство у вселенське братерство через посередництво Христа.
Оцінка впливу
Лактанцій демонстрував неабиякі риторичні здібності, зокрема у критиці язичницького політеїзму. Водночас його підхід до викладу власного християнського вчення був обмеженим, часто зводячись до моралістичних настанов і аргументів проти язичництва. Його внесок здебільшого полягав у популяризації християнства серед освіченої латинської аудиторії та створенні логічно структурованого обґрунтування віри.
Данило Ігнатенко
