Кронос, або Крон, у давньогрецькій релігійній традиції посідає особливе місце серед титанів — прадавніх божеств, що передували олімпійським богам. Його культ сягає ще доеллінського періоду історії Греції, коли місцеве населення шанувало сили природи, родючості та врожаю. Хоча самі елліни не вважали Кроноса одним із головних богів, у подальші епохи його образ набув глибокого символічного значення та був ототожнений з римським Сатурном, богом часу і хліборобства.
Походження і місце в міфології
За грецькою космогонією, Кронос був сином первісних божеств — Урана (Неба) та Геї (Землі). Він був наймолодшим серед дванадцяти титанів, і саме йому судилося змінити порядок світу. Згідно з міфом, Гея, яка страждала від тиранії свого чоловіка, підмовила Кроноса повстати проти Урана. За її порадою він напав на батька й кастрував його серпом, відокремивши тим самим небо від землі. Цей акт символізував народження космічного порядку з хаосу і встановлення нового етапу світобудови.
Після цього Кронос став володарем титанів і одружився зі своєю сестрою Реєю. Їхній союз поклав початок поколінню богів, яке згодом мало змінити своїх попередників.
Діти Кроноса і боротьба за владу
Кронос і Рея були батьками Гестії, Деметри, Гери, Аїда, Посейдона і Зевса. Проте пророцтво попереджало, що одного дня один із його дітей повалить його, так само як він колись повалив Урана. У страху перед долею Кронос почав ковтати своїх новонароджених дітей, прагнучи запобігти пророцтву.
Коли народився Зевс, Рея, втомлена від жорстокості чоловіка, сховала дитину на острові Крит. Замість немовляти вона дала Кроносові камінь, загорнутий у пелюшки, який він проковтнув, не підозрюючи обману. Зевс виріс потай, а коли змужнів, повернувся, щоб скинути батька. Він змусив Кроноса вивергнути своїх братів і сестер, об’єднав сили проти титанів і переміг у великій війні — титаномахії.
Після поразки від Зевса, за різними версіями, Кронос або був ув’язнений у Тартарі, або отримав прощення та став царем у Елізіумі — блаженному краю для душ праведників. Деякі традиції вбачали у правлінні Кроноса час «золотого віку» людства — періоду миру, достатку та гармонії, коли люди жили без страждань і законів, у злагоді з природою.
У мистецтві Кроноса зазвичай зображували як старого чоловіка із серпом — символом хліборобства, але також і нагадуванням про його акт повстання проти Урана. Згодом цей серп перетворився на своєрідний атрибут часу, а сам Кронос почав асоціюватися з невблаганним плином віків.
У стародавній Аттиці на честь Кроноса відзначали свято Кронія, присвячене збору врожаю. Під час цього свята скасовувалися соціальні відмінності: пани та раби їли за одним столом, що символізувало повернення до «золотого віку». Згодом подібні мотиви з’явилися в римських Сатурналіях, які мали спільне коріння зі святом Кроноса.
Данило Ігнатенко
