Гваріно Гваріні (17 січня 1624, Модена — 6 березня 1683, Мілан) — італійський архітектор, священик, математик і теолог, один із найоригінальніших майстрів бароко. Його архітектурні проєкти та наукові трактати мали значний вплив на формування архітектури Північної Італії та Центральної Європи другої половини XVII століття.
У 1639–1647 роках Гваріні перебував у Римі, де працював у період найвищої творчої активності Франческо Борроміні. Вплив Борроміні відчутний у творчості Гваріні — передусім у складних геометричних побудовах та сміливому використанні простору й світла. Повернувшись до Модени, він викладав у різних містах Італії — Модені, Мессіні, а також у Парижі.
Вирішальним етапом його життя стало переселення 1666 року до Турина, де він працював на герцогів Савойських. Тут архітектор спроєктував низку ключових споруд: шість церков і каплиць, п’ять палаців, міську браму. Одночасно він активно займався науковою діяльністю — опублікував дві книги з архітектури та чотири з математики й астрономії.
Найвидатнішими його архітектурними досягненнями стали церкви Сан-Лоренцо (1668–1687) і Санта-Сіндоне (1667–1690). Використовуючи централізовані плани, Гваріні створив унікальні купольні конструкції, які нагадували мереживо з переплетених арок. Ці рішення поєднували християнську символіку з формами, що перегукувалися з мавританською архітектурою Іспанії та готикою Франції.
Серед відомих храмів була Санта-Марія делла Дівіна Провіденца в Лісабоні (зруйнована землетрусом 1755 року), дне Гваріні експериментував зі світлом, використовуючи приховані джерела освітлення та складні просторові переходи.
Серед палацових споруд Палаццо Каріньяно в Турині (1679) з його хвилястим фасадом, подвійними вигнутими сходами та оригінальною системою куполів що робить її однією із найкращих міських палаців Італії XVII століття.
Він також залишив по собі значний науковий доробок. Його трактат «Цивільна архітектура» був опублікований посмертно в 1737 році та стала джерелом для архітекторів XVIII століття. Праці з математики та астрономії свідчать про його енциклопедичний характер мислення й поєднання духовного покликання з науковими інтересами.
Данило Ігнатенко
