Тіртей (середина VII століття до н. е., ймовірно Спарта) — давньогрецький поет, один з найвідоміших представників елегійного жанру, чиї твори стали важливою частиною ідеологічної традиції Спарти. Його поезія, зосереджена на темах військової доблесті, громадянського обов’язку та політичної стабільності.
Згідно з пізнішими джерелами (після VI століття до н. е.), Тіртей був афінським або мілетським вчителем, якого на вимогу дельфійського оракула направили до Спарти для моральної підтримки під час Другої Мессенської війни. Однак ця версія його неспартанського походження вважається апокрифічною. Вона могла виникнути внаслідок політичних змін у самій Спарті та ідеологічної конкуренції між полісами.
Археологічні й текстологічні свідчення не дають однозначної відповіді щодо біографії Тіртея. До нашого часу дійшли лише фрагменти його творчості, які в III–II століттях до н. е. були зібрані александрійськими філологами у п’ять книг, які складаються з елегій. Серед найвідоміших творів — «Елегія до муз», «Евномія»,у якій поет вихваляє традиційний суспільний устрій Спарти, а також низка віршів із закликами до бойової доблесті, витривалості й вірності батьківщині. Його вірші адресувалися переважно молоді, якій він нагадував про честь померти в бою, відданість громаді та безсмертну славу, яку приносить така жертва.
Поетична мова Тіртея наближена до епічної: він використовує формули, звороти та стильові конструкції, характерні для гомерівського епосу. Проте на відміну від епічної традиції, його поезія є більш лаконічною, інтенсивною і спрямованою на практичний вплив — мобілізацію громадянського обов’язку. У цьому сенсі його твори можна розглядати не лише як зразки літератури, а й як політичні документи своєї епохи.
Данило Ігнатенко
