Франческо Борроміні (25 вересня 1599, Біссоне, герцогство Ломбардія — 2 серпня 1667, Рим) — видатний італійський архітектор доби бароко. Його підхід до архітектури радикально відрізнявся від методів сучасників, тому що Борроміні мислив простір у категоріях геометрії, використовуючи модулі, криві та світло як активні складові архітектурної композиції.
Народився майбутній архітектор під ім’ям Джованні Доменіко Кастеллі, здобув перші навички в Мілані, де вивчав обробку каменю. У 1620 році він перебрався до Рима, де працював під керівництвом свого родича, Карло Мадерно, головного архітектора того часу. Разом вони брали участь у розбудові собору Святого Петра та Палаццо Барберіні. Вже тоді Борроміні проявив схильність до сміливих просторових рішень, що виходили за межі класичних канонів.
Першим великим самостійним проєктом Борроміні стала церква Сан-Карло алле Кватро Фонтане (1638–1641). Незважаючи на скромні розміри, вона справила потужне враження на сучасників завдяки хвилястим фасадам, овальному куполу й новаторському використанню світла. Ще одним шедевром став Сант’Іво делла Сапієнца, де архітектор створив складний ритм просторових форм, об’єднавши античні мотиви з експериментальною геометрією.
Борроміні не прагнув декоративної пишноти. Його архітектура була побудованою на абстрактних закономірностях. Простір у його будівлях набував майже тілесної сутності: він «жив» у взаємодії зі світлом, яке архітектор трактував як конструктивний елемент.
Життя Борроміні позначене складним характером і конфліктами. Його суперництво з Берніні стало легендарним: якщо Берніні уособлював світський блиск і вміння завойовувати меценатів, то Борроміні залишався замкнутим і часто непримиренним. Наприкінці життя його охопили меланхолія та розчарування. У 1667 році він наклав на себе руки, залишивши по собі заповіт і прохання поховати його поруч із вчителем Мадерно.
Данило Ігнатенко
