Ернест Орландо Лоуренс (8 серпня 1901, Кантон, Південна Дакота — 27 серпня 1958, Пало-Альто, Каліфорнія) — видатний американський фізик, винахідник циклотрона, першого у світі ефективного прискорювача заряджених частинок.
Народжений у родині норвезьких іммігрантів, Лоуренс із дитинства виявляв надзвичайні здібності до математики та техніки. У 1925 році він здобув ступінь доктора філософії в Єльському університеті, де згодом працював викладачем. Уже в цей період Лоуренс виявив інтерес до експериментальної фізики, прагнучи створювати інструменти, здатні розширити межі людського знання.
У 1928 році він прийняв запрошення до Каліфорнійського університету в Берклі, де розпочалася його плідна наукова діяльність. Лише через два роки він став професором і заснував одну з найвідоміших наукових шкіл США.
У 1929 році, аналізуючи схеми прискорення частинок, Лоуренс придумав ідею компактного пристрою, який за допомогою магнітного поля та змінної напруги міг би багаторазово розганяти заряджені частинки до високих енергій. Ця концепція отримала матеріальне втілення завдяки його учневі — М. Стенлі Лівінгстону, який побудував перший робочий циклотрон у 1931 році.
Початковий апарат прискорював протони лише до 13 000 еВ, але наступні модифікації досягали вже 1,2 мільйона електрон-вольт, достатніх для ініціювання ядерних реакцій. Цей прорив зробив можливим експериментальне дослідження атомного ядра, що раніше вважалося недосяжним.
Щоб розширити масштаби своїх досліджень, Лоуренс у 1931 році створив Радіаційну лабораторію Берклі, яка згодом стала одним із провідних центрів ядерної фізики світу. Саме там було синтезовано технецій — перший штучно отриманий хімічний елемент, а також вироблено численні радіоактивні ізотопи, використані у медицині для діагностики і лікування.
Зокрема, Лоуренс і його команда застосували радіоактивний фосфор і йод для терапії гіпертиреозу, а також запровадили нейтронну терапію при лікуванні раку. Його роботи стали основою розвитку ядерної медицини, що поєднала фізику, біологію та клінічну практику.
Під час Другої світової війни Лоуренс очолив програму в межах Манхеттенського проєкту, відповідальну за розробку електромагнітного методу розділення урану-235, необхідного для створення атомної бомби. Його лабораторія в Берклі відіграла ключову роль у реалізації цього технологічно надскладного завдання.
За винахід циклотрона Лоуренс отримав Нобелівську премію з фізики 1939 року, а в 1957 році — Премію Енріко Фермі від Комісії з атомної енергії США. Окрім внеску в ядерну фізику, він також запатентував кінескоп для кольорового телебачення, демонструючи універсальність своїх інженерних здібностей.
Після його смерті на честь ученого названо дві провідні наукові установи — Національну лабораторію Лоуренса в Берклі та Ліверморську національну лабораторію Лоуренса, а також хімічний елемент №103 — лоуренсій.
Данило Ігнатенко
