Мустафа Кемаль Ататюрк народився 1881 року в місті Салоніки, тоді важливому порту Османської імперії (нині Греція). Його батько, Алі Різа-ефенді, мав досвід військової служби в ополченні під час російсько-турецької війни 1877–1878 років і прагнув дати синові сучасну освіту. Мати, Зюбейде ханим, походила з сільської громади й дотримувалася традиційних поглядів, надаючи перевагу релігійним школам.
Батько наполіг на навчанні сина в світській школі, чим визначив його подальший життєвий шлях. Після смерті батька, коли Мустафі було сім років, родина переїхала до села, але незабаром хлопця знову відправили в місто для продовження освіти. Його приваблювала військова форма та дисципліна, тож він вступив до військової середньої школи, де вчитель математики дав йому прізвисько «Кемаль» — «Досконалий».
Подальше навчання він продовжив у військовому училищі в Монастірі (нині Бітола, Північна Македонія), а згодом у Військовому коледжі Стамбула, який закінчив у 1902 році в званні другого лейтенанта. У 1905 році він завершив навчання в Коледжі Генерального штабу, ставши капітаном і одним із найкращих випускників курсу.
Ранні роки військової кар’єри та політичні погляди
Ще під час навчання Кемаль зіткнувся з авторитаризмом султана Абдулгаміда II і почав підтримувати ідеї реформ. Участь у підпільній політичній діяльності призвела до переведення його в Дамаск, де він став співзасновником організації «Товариство Вітчизни та Свободи».
1907 року його перевели до Салонік, де він приєднався до Комітету єдності та прогресу — провідної сили молодотурецького руху. Після революції 1908 року, яка змусила султана відновити конституцію, Кемаль зосередився на військовій службі, критикував недостатній рівень підготовки армії та здобував авторитет серед офіцерів.
Балканські війни
У 1911 році Кемаль вирушив добровольцем до Лівії для боротьби проти італійських військ, але хвороба змусила його повернутися. Під час Першої Балканської війни 1912 року він обороняв Галліполійський півострів. Після поразки Османської імперії він був призначений військовим аташе в Софії, де отримав звання підполковника.
Перша світова війна
На початку війни Мустафа Кемаль отримав командування 19-ю дивізією, яка відіграла ключову роль у відбитті союзницької висадки в Галліполі (1915). Його тактичні здібності та особиста мужність зробили його національним героєм. У 1916 році він був підвищений до генерала й отримав титул паші, здобувши перемоги на Кавказькому фронті проти Російської імперії.
Після революції в Росії 1917 року він командував військами в Сирії, намагаючись організувати оборону від британського наступу. Погіршення стану здоров’я змусило його тимчасово залишити службу для лікування в Європі.
Шлях до створення Турецької республіки
Після поразки Османської імперії у війні та підписання Севрського договору 1920 року, що передбачав розчленування країни, Кемаль очолив національно-визвольний рух. Він організував Велике національне зібрання в Анкарі та розпочав Війну за незалежність Туреччини (1919–1922), перемігши грецькі війська та змусивши союзників переглянути умови миру.
У 1923 році було проголошено Республіку Туреччина, президентом якої став Кемаль Ататюрк.
Реформи та модернізація держави
За роки правління (1923–1938) Ататюрк провів масштабні реформи:
- скасував султанат і халіфат;
- запровадив світське законодавство замість шаріату;
- модернізував освіту, зробивши її світською та обов’язковою;
- замінив арабську графіку турецької мови латиницею;
- заохочував європейський стиль одягу та побуту;
- провів аграрні та економічні перетворення.
Він прагнув перетворити Туреччину на сучасну національну державу з орієнтацією на Захід, але водночас зберегти турецьку культурну ідентичність.
У 1930-х роках здоров’я Ататюрка почало погіршуватися. Його багаторічні проблеми з нирками та печінкою, ускладнені цирозом, стали невиліковними. 10 листопада 1938 року Кемаль Ататюрк помер у палаці Долмабахче в Стамбулі.
Данило Ігнатенко
