Кельти — індоєвропейський народ, що в епоху своєї могутності у IV столітті до нашої ери охопив більшу частину Європи — від Британських островів до Малої Азії. Проте з III століття до н. е. починається поступовий занепад кельтської цивілізації, зумовлений військовими поразками та експансією Риму. Після завоювання Галлії Юлієм Цезарем (58–51 рр. до н. е.) кельтська незалежність на континенті фактично зникла.
У Британії та Ірландії процес занепаду тривав довше, але і там політичне підкорення та культурна асиміляція поступово зруйнували традиційний уклад життя. Сьогодні кельтські мови збереглися лише на західній околиці Європи — в Ірландії, Шотландії, Уельсі та Бретані. Така історична фрагментованість суттєво ускладнила збереження автентичних джерел про кельтську релігію та міфологію.
Джерела знань про кельтську релігію
Інформація про кельтські вірування походить із двох основних груп джерел:
- Археологічні та епіграфічні пам’ятки — скульптури, рельєфи та написи з територій континентальної Європи й Римської Британії.
- Острівна література — ірландські та валлійські тексти, записані в середньовіччі монахами після християнізації цих земель.
Обидва типи джерел викликають труднощі інтерпретації. Континентальні пам’ятки відображають синкретизм між римськими та кельтськими культами, тоді як острівна література була записана через кілька століть після занепаду дохристиянських традицій. Попри це, дослідники відзначають дивовижну подібність між міфологічними образами Ірландії та Валлії й континентальними уявленнями, зафіксованими римськими авторами, зокрема Посейдонієм та Цезарем.
Кельтський пантеон
Кельтська релігія вирізнялася складною ієрархією богів, де божества часто мали кілька імен та епітетів, а їхні функції могли перетинатися. Місцеві культи існували поруч із загальнокельтськими, а образи богів часто змінювалися під впливом римської культури.
Юлій Цезар у своїх «Коментарях до Галльської війни» згадує п’ять головних богів галлів, яких він ототожнював із римськими — Меркурієм, Аполлоном, Марсом, Юпітером і Мінервою. Таке порівняння, однак, не завжди точно відображає кельтські уявлення, адже римляни підбирали аналогії відповідно до власної релігійної системи.
Головні боги кельтів
Луг (Луґус, «Меркурій»)
Найшанованішим божеством галлів Цезар називав «Меркурія», що відповідає кельтському Лугусу. Його культ поширився по всій Західній Європі, про що свідчать численні топоніми — Луґудунон («фортеця Луга»), звідки походять сучасні назви міст Ліон, Лаон, Лейден, Легниця.
В ірландській традиції він відомий як Луг Ламфада («Довгорукий»), бог світла, майстер усіх мистецтв і покровитель ремесел. Його свято — Лугнасад, яке відзначалося на початку серпня, символізувало врожай і оновлення природи. Луг також виступає як божественний герой, який перемагає демонічного Балора — уособлення хаосу та смерті.
Белєн (Аполлон)
Галльський бог Белєн, або Беленус, асоціювався зі світлом і лікуванням. Його ім’я походить від кореня bel — «сяючий». Його культи часто розташовувалися біля термальних джерел, що підкреслює його зв’язок із цілющою силою води.
Близькими за функціями були Граннус та Борво, теж покровителі гарячих джерел і здоров’я. В Ірландії відлуння цього божества втілюється у фігурі Оенгуса (Мак інд Ог) — «Молодого сина», бога любові, краси й поезії, який мешкав у священному місці Бруй-на-Бойнне (Ньюгрейндж).
Тевтат і Марс
Марс у кельтському пантеоні мав численні форми. Одним із його варіантів був Тевтат — покровитель племені, якого згадує римський поет Лукан у «Bellum Civile». Тевтат уособлював захисну силу спільноти й воєнну доблесть, але також мав аспекти бога-воїна й охоронця законів. Його культ супроводжувався жертвоприношеннями, що підкреслює архаїчний характер цієї релігії.
Бригіда (Мінерва)
У Британії культ Мінерви поєднався з образом місцевої богині Суліс, яку шанували в Баті біля гарячих джерел. Її кельтський відповідник — Бригіда, дочка верховного бога Дагди. Вона була покровителькою ремесел, лікування, поезії й освіти, втіленням творчого вогню та жіночої мудрості.
Її ім’я пов’язане з богинею Бригантією, яку вшановували племена Британії, що свідчить про широку географію культу.
Дагда та Суцелл
Дагда — головний бог ірландського пантеону, відомий як «Добрий Бог». Його символами були палиця, що могла дарувати життя або смерть, і казан достатку. У континентальній Європі його аналогом вважається Суцелл, бог із молотком — символом сили та родючості. Обидва уособлювали владу над життям, смертю і природними циклами.
Матрони та богині-матері
Кельтська релігія особливо шанувала жіночі божества, пов’язані з родючістю, водою й землею. На численних пам’ятках вони зображені в тріадній формі — Матрони, або Богині-матері, що символізували народження, зростання та оновлення. Такий культ продовжувався навіть у християнську добу у вигляді вшанування святих жінок і джерел.
Роль друїдів
Друїди були хранителями сакральних знань, тлумачами волі богів, суддями й учителями. Їхня влада була духовною, але водночас політичною — вони формували світогляд кельтського суспільства. Саме завдяки їм релігійні традиції передавалися усно протягом століть. Після римських завоювань орден друїдів зазнав переслідувань, і з його занепадом було втрачено більшість автентичних знань про стародавню віру.
Данило Ігнатенко
