Кальвінізм — теологія, запропонована Жаном Кальвіном, протестантським реформатором у XVI столітті, та її розвиток його послідовниками. Цей напрямок протестантизму охоплює доктрини та практики, що походять із праць Кальвіна та його послідовників, і є характерним для реформатських церков. Кальвіністська традиція мала значний вплив на формування політичних, соціальних і культурних процесів у сучасному світі.
Теологія Жана Кальвіна
У 27 років Жан Кальвін опублікував свою знамениту працю «Інституції християнської релігії», яка згодом стала ключовим посібником з протестантської теології. У своїх Інституціях Кальвін підтверджував основні принципи, спільні з Мартіном Лютером: виправдання вірою та єдиний авторитет Святого Письма. Водночас його підходи до сакраментів і релігійної практики мали свої відмінності.
Щодо Вечері Господньої Кальвін займав проміжну позицію між радикальною швейцарською та лютеранською традиціями. Він вважав, що тіло Христове не присутнє у всіх місцях одночасно, але дух Христовий універсальний, а участь у Таїнстві створює реальне єднання з воскреслим Господом. Кальвін також пропагував помірковане ставлення до мистецтва та музики у релігійній практиці: він підтримував спільне співання Псалмів, що стало традицією гугенотів у Франції та пресвітеріан у Шотландії та Новому Світі. Водночас Кальвін відкидав зображення святих та розп’яття, дозволяючи лише простий хрест. Це демонструє, що кальвінізм радше обмежував мистецтво у храмі, ніж у світській сфері.
Відмінною рисою кальвінізму було початок богословських роздумів не з доктрини виправдання вірою, як у Лютера, а з пізнання Бога. Кальвін підкреслював Божу велич та суди, водночас забезпечуючи вірянам способи визначення свого «обрання». Він пропонував три практичні ознаки обрання: сповідання віри, суворо дисципліновану християнську поведінку та любов до Таїнств, насамперед до Вечері Господньої. Це давало віруючим можливість оцінити власну духовну готовність без вимоги до надзвичайного внутрішнього досвіду.
Поширення кальвінізму
На відміну від лютеранства, яке здебільшого залишалося в межах Німеччини та Скандинавії, кальвінізм швидко поширився за межі Швейцарії. Уже за життя Кальвіна його вчення проникло до Англії, Шотландії, Франції, Нідерландів, англомовних колоній Північної Америки, а також окремих частин Німеччини та Центральної Європи.
Женева, де Кальвін проживав і працював, стала центром міжнародного кальвіністського руху. Релігійні біженці з нетерпимих країн, таких як Франція, Англія та Італія, знаходили притулок у Женеві, навчалися та отримували духовну підтримку. Кальвін особисто сприяв підготовці священиків і відправляв їх назад до рідних країн для поширення Євангелія, підтримуючи листами та порадами.
Джон Нокс, лідер кальвіністів Шотландії, назвав Женеву «найдосконалішою школою Христа, яка коли-небудь існувала на землі з часів апостолів», підкреслюючи її роль як духовного та освітнього центру. Саме завдяки цій організованій діяльності кальвінізм став однією з найвпливовіших гілок протестантизму.
Данило Ігнатенко
