Іспанські Нідерланди — історичний термін, що позначає південні провінції Низьких Земель, які від кінця XVI століття й до початку XVIII століття перебували під владою Іспанської монархії. Територія охоплювала землі, що нині відповідають переважно Бельгії та Люксембургу.
На початку Нідерландської революції, яка вибухнула у 1560-х роках, вирішальним фактором виступило зростання кальвіністського руху. Іспанський король Філіп II, прагнучи зупинити поширення протестантизму, направив до Нідерландів герцога Альбу, відомого своєю жорстокою політикою. Його «Смутна рада» та надмірне оподаткування викликали спротив місцевого населення. Попри те, що південні провінції залишалися здебільшого католицькими, протестантський вплив та прагнення автономії дедалі більше поглиблювали конфлікт.
У 1576 році було укладено Умиротворення Гента, який тимчасово об’єднав північні та південні провінції у спільному опорі проти Іспанії. Проте релігійні та економічні відмінності між регіонами швидко розкололи союз. У 1580-х роках дипломат і воєначальник Алессандро Фарнезе, майбутній герцог Пармський, зумів повернути більшість південних провінцій під іспанську владу, підкреслюючи вірність католицькій церкві та проявляючи гнучкість щодо протестантів. До 1585 року розмежування між північними Об’єднаними провінціями та південними Іспанськими Нідерландами стало остаточним.
Економічний та культурний розвиток
Попри військові потрясіння, на початку XVII століття Іспанські Нідерланди пережили період економічного та культурного зростання. Відродилася льняна промисловість, яка швидко перевищила довоєнний рівень виробництва. Сільське господарство розвивалося завдяки системі каналів і новим методам обробки землі.
Фламандське мистецтво досягло особливого розквіту. У цей час працювали такі видатні майстри, як Пітер Пауль Рубенс та Антоніс ван Дейк, які здобули визнання далеко за межами регіону. Міста Брюгге та Гент відновили своє значення як центри ремесел і торгівлі. Це створювало враження стабільності, попри загострення міжнародних конфліктів.
Політична структура та автономія
Хоча провінції Іспанських Нідерландів залишалися під владою іспанського короля, вони зберігали внутрішню автономію. Місцеві ради й судові органи мали широкі повноваження, а генерал-губернатор змушений був співпрацювати з місцевою елітою. Разом з тим зовнішня політика та оборона залишалися у сфері компетенції іспанської корони.
Ця подвійність створювала певний баланс: з одного боку, територія не мала справжньої незалежності, з іншого — внутрішнє самоврядування дозволяло розвивати економіку й культуру.
Війни та територіальні втрати
Іспанські Нідерланди мали стратегічне розташування між протестантською Голландською республікою та католицькою Францією, що робило їх ареною безперервних воєн.
У 1648 році Мюнстерський мир позбавив Антверпен права на міжнародну торгівлю, що завдало потужного удару по економіці. Того ж року північний Брабант і Зеландія відійшли до Голландської республіки. У другій половині XVII століття Франція поступово відкуповувала й захоплювала частини Ено, Фландрії та Люксембургу.
Ці територіальні втрати підірвали економічний потенціал провінцій і посилили залежність від Іспанії.
Занепад і перехід до австрійського панування
Наприкінці XVII століття Іспанські Нідерланди занепадали під тиском зовнішніх війн і внутрішніх труднощів. Ключовим моментом стала смерть іспанського короля Карла II у 1700 році, який не залишив спадкоємця. Його наступником став Філіп Анжуйський, представник династії Бурбонів, що спричинило Війну за іспанську спадщину.
Протягом кількох років Іспанські Нідерланди переходили з рук у руки: спершу вони підпали під владу Франції, а згодом були окуповані англійськими та голландськими військами. У 1713 році Утрехтські договори передали контроль над цими територіями імператору Священної Римської імперії Карлу VI. Відтоді регіон увійшов у нову політичну добу як Австрійські Нідерланди.
Іспанські Нідерланди відігравали роль своєрідного «буфера» між великими державами Західної Європи. Їхня історія демонструє взаємодію політики, релігії та культури у вирішальний період ранньомодерної епохи. Незважаючи на численні війни та втрати, регіон зумів зберегти культурну спадщину, що мала вплив на всю Європу.
Данило Ігнатенко
