Ім’я Хаммурапі назавжди вписане в історію стародавнього світу як символ мудрого правителя, полководця та реформатора. Його правління (1792–1750 рр. до н.е.) стало переломним моментом у становленні Вавилону як одного з найвпливовіших центрів Месопотамії. Початково Вавилон був невеликим містом у північній частині Шумеру, але саме за часів шостого царя аморейської династії він перетворився на потужну державу.
Хаммурапі успішно поєднав воєнну експансію з дипломатією. Його союзи з сусідніми царствами, зокрема з Марі та Ларсою, були гнучкими й стратегічно виваженими. Протягом свого правління він укріпив позиції Вавилону, поступово підкорюючи нові території, включно з Еламом, Ассирією та навіть столицею Ашшуром. Військові кампанії та союзи часто змінювалися відповідно до потреб моменту, що свідчить про гнучкий розум і стратегічне мислення царя.
Однією з визначальних рис Хаммурапі була його здатність укладати й розривати союзи залежно від політичної ситуації. Це допомогло йому у боротьбі з головними суперниками — царствами Ешнунна та Ларса. Особливо важливим кроком стало знищення Марі, колишнього союзника, що свідчить про прагнення до повного контролю над регіоном.
На кінець правління Хаммурапі об’єднав під своєю владою основну частину долин Тигра й Євфрату. Саме завдяки його зусиллям Вавилон став столицею нового централізованого царства — так званого Старовавилонського. Це було перше царство в Західній Азії, яке мало риси централізованої бюрократії, правової системи (найвідомішою є збірка законів Хаммурапі) та економічної інтеграції.
Отже, Хаммурапі не лише завоював значні території, а й заклав основи для створення потужної держави, яка залишила глибокий слід в історії людства. Його ім’я стало символом мудрої влади, справедливості й державної сили.
Данило Ігнатенко
