Гуру Нанак народився близько 1496 року, в поселені Раї Блохі Талванді, яке розташовується у п’ятдесяти п’яти милях до північно – західної частини від м. Лахору, в провінції Педжаб (сучасна територія західного Пакистану). Його батько Мехта Калу займав посаду урядового чиновника (патварі), займався питанням збору поземельного податку.
Його матір – Мата Тріпта займалася вихованням , прищеплювала любов до Бога, світу, природи. В Гуру Нанака була ще старша сестра – Бібі Нанкі, яка у ранньому дитинстві побачила всередині її брата Божественне Світло. Це Світло Гуру зберігав всередині свого серця. Проте його сестра нікому з людей не розкривала цієї таємниці. Її навіть вважають першою ученицею Гуру Нанака.
У віці семи років Гуру Нанак вступає до сільської школи, в якій зустрічається з вчителем Пандітом Гопалом Дасом. Вчитель був здивований на першому уроці з вивчення алфавіту, коли Гуру Нанак попросив його пояснити значення літер. Так як вчитель не зумів це зробити, то замість нього це зробив його учень, записавши значення усіх літер алфавіту.
Гуру Нанак отримав перше Божественне Одкровення, яке містило пояснення глибокої істини, що безпосередньо торкалася Бога та людського існування, шляху досягнення Бога через літери алфавіту. Вражений вчитель став перед ним та поклонився, а вже після того відвів хлопця до його батька, сказавши, що його син є Аватаром (божественним пророком), який прийшов заради виконання важливої місії- звільнення в’язнів калі – юги (періоду вічної темряви). Ще вчитель додав, що їхньому сину судилося долею стати Вчителем для всього світу, а тому йому не потрібно вчити Гуру Нанака.
Багато авторів повідомляє, що нібито Гуру Нанак проходив навчання у різних індуїстських та ісламських школах, щоб придбати пізнання священних Вед (писання індуїстів) та Корану (писання ісламістів), і таке ретельне вивчення дало можливість Гуру приступити до основ своєї релігії.
Дослідник Малькольм стверджує, що гуру Нанак дізнався про майбутнє усього світу від Хізри – пророка Іллі. А от науковець Канінгем говорить, що від юності Гуру ближче познайомився з народними віруваннями індуїстів та мусульман, придбавши загальне знання Корану та брахманських Шастр. Проте історики не зауважили головного факту – божественного Гуру Нанака.
Він народився у статусі божества, а його вчення має не земне, а небесне походження. Гуру Нанака вважається Втіленням Божественного Світла. За своїм походженням Гуру Нанак має божественну природу, божественні якості дозволяють йому бути вище усього людства та людської освіти.
Навіть історикам не вдалося побачити у ньому сіяння Джота Гуру – Небесного Духа. Тому Небесному Духу не потрібне навчання у навчальних закладах, які створені людиною. Гуру Нанак є небесним посланцем, вродженим вчителем усього світу, який веде людство дорогою істини та добра. А тому його божественність є вищою над усіма земними школами та вченнями.
Одкровення, яке прийшло до Гуру Нанака, як він сам вважає, є безпосередньо від Бога. В описі життя «Джанамсакхі» згадується про звернення Гуру Нанаки до його супутника Мардани: «Мардано, грай! Божественне Слово прийшло». Цей факт підтверджує, що освіта, яку Гуру отримав як в індуїстських так і в мусульманських навчальних закладах, не виявили ніякого впливу на отримане Гуру Нанаком та відкрите усьому світу через Бога Слово Боже.
А тому говорити, що Гуру навчався у різних навчальних закладах – це означає осквернити статус Гуру.
У дев’ятирічному віці Гуру Нанака, зігідно сикхізької традиції, яка побутувала на той час в індуїстів вищих каст – повинен був одягнути на шию священний шнур «джанао». Батько Гуру Нанаки провів відповідну підготовку до церемонії одягання священного шнура.
Священнослужитель Хардіал розпочав розспівувати мантри (гімни індуїстів), був приготовлений обвести навколо шиї Нанаки священний шнур, але в останній раз чомусь його не одягнув.
Всі були настільки вражені, не зважаючи на спроби священнослужителя переконати одягнути джанао на шию Гуру. Прояв божественної природи Нанаки відбувся під час випасання ним буйволів на пасовищі. Коли Гуру заснув під деревом стало кинулося на врожай сусідніх полів. Господар поля був у такому гніві, побачивши знищений врожай, що аж подав скаргу до місцевого начальника управи Раї Булара.
Булар посилає за батьком та сином, щоб розсудити суперечку. Гуру запевнив Булара у тому, що врожай залишився неушкодженим попри благословення Бога. Коли Булар послав помічників оглянути поля, то ті не знайшли слідів спричинених збитків. Врожай був ще пишнішим, ніж він був раніше. В такий спосіб відбулося чудо Боже, а поле на якому воно відбулося стало називатись Кьяра Сахіб.
Іншого разу стався такий випадок: коли Гуру Нанак випасав буйволів, то знову заснув під деревом, велика кобра, яка виповзла з гнізда, високо піднявшись над Божественним Вчителем бажала його вкусити. Мимохідь проїжджав Раї Булар зі своїми помічниками. Всі звернули увагу на дивну картину, Булар переконався, що хлопчик є Божественним посланцем. Кобра, відчувши наближення людей відступила від Нанаки, тікаючи до свого гнізда.
Натомість Раї Булар з великою повагою та шаною припав та доторкнувся до стоп Божественного Вчителя ставши його учнем. Підрісши, Вчитель став уникати суспільства, прагнучи до усамітнення. Він цілими днями сидів мовчки, усамітнений, проводячи увесь час в медитації. Батьки переживали та тривожилися за здоров’я та самопочуття свого сина, не людність для них вважалася незоровою.
Вони запросили лікаря Харі Даса для того, щоб перевірити пульс. Лікар почав відраховувати пульс Гуру, але той запитав у нього для чого він це робить. Лікар відповів, що у такий спосіб хотів визначити хворобу Нанаки. Гуру засміявся після таких слів лікаря.
Харі Дас дуже часто зіштовхувався з проявленням розумових розладів, а тому спитав у Нанаки, чи дійсно він хворий і потребує лікування. Гуру відповів лікарю, що той страждає хворобою душі, яка називається егоїзмом. Ця хвороба відділяє людей від Бога як джерела людського життя. лікар запитав, чи дійсно існують такі ліки, що можуть допомогти у лікуванні цієї хвороби.
Гуру відповів так: «Коли людина стане володарем Імені Єдиного Самосущого, її тіло зробиться подібним до золота,а душа очиститься; всі страждання та хвороби розвіються, він буде спасенним, Нанак, силою істинного Імені».
Після такої бесіди лікар схилився перед Гуру і дав мудру пораду батькам – залишити тривогу про свого сина «цілителя душ, які страждають в усьому світі». Не зважаючи на духовну величність Гуру, Мехта Калу до кінця не зміг переконатися, вважаючи, що Нанак просто тратить дорогоцінний час у безплотному спогляданні. Він бажав, щоб його син займався хоча б торгівлею, тому дав йому двадцять рупій і послав у місто купити товари для загального вжитку.
Гуру відправився до міста Чухаркана разом із слугою батька Балою. На шляху йому трапляються факіри (подорожуючі аскети), які кілька днів перебували без їжі. він розтратив усі батьківські гроші для того, щоб нагодувати цих факірів. Усвідомлюючи, що він наробив, не пішов до дому, а залишився сидіти під деревом за околицею села. Слуга докладно розповів про цю ситуацію.
Батько Гуру Нанаки був не в собі, але син пояснив, що думати не міг про вигідну угоду. Дерево, під яким Нанака сидів, збереглося до наших днів. Воно стало називатися «Тхумб Сахіб» (священним деревом пам’яті Гуру). Але це не виявило впливу на відчуженість Вчителя від повсякденного життя. Гуру Нанак і далі залишався подруженим у медитацію.
Наступним кроком зацікавлення життєвими справами стало одруження. Гуру вступає у таїнство шлюбу, досягнувши віку між 14 та 18 роками. Для свого співжиття він обрав Сулакхні, дочку Бхаї Мула, який проживав в Гурласпурі.
У них народилося двоє синів. Першого звали Шрі Чанда,а другого – Лакмі Даса. Але батько Гуру почав помічати, що сімейне життя ані наскільки не відволікала Нанаку від занять, що у свою чергу були пов’язані з Божественною місією Вчителя. Але у нього було інше розуміння подружнього обов’язку, яке полягало не в служінні самому собі, власній сім’ї, а швидше у відреченні від нього, щоб мати можливість приймати участь у втіленні божественного порядку речей та одухотворення навколишнього світу.
Сім’ю для Гури Нанаки заміняло усе людство, а тому він прекрасно розумів, що служачи людству, він тим самим служить Господу. Він бачив, що увесь світ є охопленим полум’ям брехні, тиранії, лицемірства та фанатизму. Тому йому потрібно було йти щоб погасити полум’я вічною любов’ю, завдяки істинному відданому служінні. Гуру ніс свою божественну місію на землі для того щоб бути вчителем людяності, надати урок загальнолюдського братства та любові до Єдиного Бога – Отця.
Зять Гуру Нанаки Джаї Рам займав посаду губернатора Султанпура. Рам та Раї Булар притримувалися такої думки, що Нанака дійсно святий, хоча його батько вважав свого сина божевільним. Тому Джаї Рам пообіцяв, що знайде йому роботу в Султанпурі. Сестра Гуру була настільки віддана йому.
Під час одного із візитів до містечка Талванді, сестра помітила нетерпимість батька до життєвої байдужості свого брата, вирішила його забрати в Султанпур. За згодою батька Гуру відправився з сестрою до міста. Рам запропонував Нанаці роботу комірника державного зерносховища Наваба. Сюди постійно звозили зерно, яке здавали як частинну плату поземельного податку, з метою наступного продажу.
Нанака добросовісно виконував обов’язки комірника. Невдовзі до нього приєднався рабабі Мардана з іншими друзями. Гуру показав їх Хану, а той у свою чергу запропонував їм посади в адміністративному штаті. Кожного вечора влаштовувалися співи релігійних гімнів.
Під час важення та обрахунку зернових запасів Гуру повторяв такі слова «тера, тера, тера». Слово «тера» означало не лише цифру тринадцять, а й вказівку, що Гуру повністю віддає себе Богу. Клієнти були настільки вражені, що не знали як же ш донести такі щедрі дари додому. Господь настільки наділяв їх своєю щедрістю, що годі було уявити.
Проте дуже загострилась ситуація, Гуру звинуватили нерозумному витрачанні зерна. Навабом проводилось ретельне розслідування. Ті, що звинувачували Нанака були вражені, знайшовши наповнені до верху амбри з зерном. Але після такого звинувачення Гуру відмовився від роботи, написавши прохання до роботодавця, щоб продовжити свою божественну місію. Одного прекрасного ранку гуру пішов, щоб скупатися на річці Баїн, але незабаром зник у воді і не з’являвся протягом трьох днів. У момент його відсутності, Гуру було видіння Всемогутнього Бога, який доручив йому завдання розповісти усьому світу про Божественне Ім’я Бога – Нам. Тоді Всемогутній Творець подав Нанаці кубок, який був переповнений божественним нектаром Імені «Нам». Його відчув і сам Гуру.
Гуру признається, що Всемогутній Бог звелів йому йти у світ, прославляти та оспівувати у гімнах Його Ім’я. після того як Нанак виконав свій святий обов’язок у світі, Господь знову покликав його, щоб той призивав Бога тричі на день. Через три дні Гуру знову з’являється, деякі із людей бачили сяйво навколо його голови. Слід відмітити, що сикхізм дійсно визнає Три Сутності Божества – Бога, Гуру та Гурбані (тобто Слово Боже).
Згідно із віровченням сикхів, Бог тільки Один, направляє свого посланця – Гуру,який перш за все є втіленням Божественного Світла. Через Свого посланця – Гуру – відкриває Свою добру звістку (Гурбані) людям. Без Гуру не може існувати Гурбані (Божественне Слово). Гуру є своєрідним каналом, завдяки якому сповіщається Гурбані.
Таким чином, у віці семи років Нанак сповіщає Божественне Послання своєму вчителю. Ще до зникнення у водах річки Баїн йому було повідомлено багато Гурбані. Нанака дійсно був вродженим Гуру, бо його служіння розпочалося від народження. Один із сикхізьких апостолів Бхаї Гурдас стверджує, що всемогутній Бог вилив на Нанаку Свої благословення і послав його у світ поширювати Божественне Слово.
Після свого повернення Гуру Нанака протягом доби зберігав мовчання, а вже потім виголосив, що не має ні індуїста, ні мусульманина. Тобто це означає, що різниці між людьми немає ніякої. Деякі вважають, що індуїсти та мусульмани деяким чином забули про принципи своїх релігій. Наваб Дулат та казі майже не лишились глузду. Від Гуру Наваб вимагав пояснити, чому казі – не є істинним мусульманином. У відповідь Вчитель почав окреслювати риси істинного мусульманина.
Наваб запитав в Гуру, чому той не приєднується разом з ними під час здійсненя намазу. Вчитель не відмовився прийняти спільну участь в ісламській молитві, яка зажди здійснюється в мечеті. Проте коли Наваб та казі здійснювали намаз, Гуру стояв непорушно. Ті запитали, чого гуру не приймав участі в молитві, а Нанака відповів, що він приймав безпосередню участь у молитві, а вони не приймали. Так як один молився і другий також. Хоча їхні думки під час молитви були зайняті мирськими речами: казі переживав, щоб новонароджений жеребець не впав у колодязь, який розташовувався на дворі.
Інший же думав про покупку коней в Кабулі. І в першого, і в другого свідомість не приймала участі у намазі. Вони обоє визнали істинність тверджень гуру Нанаки. Тоді Наваб вигукнув гучним голосом, вказавши на Нанаку, що це Кхуда (означає «Бог»). Нанака неп ропонував, щоб мусульманин та індуїст стали його учнями, щоб забезпечити насамперед після смерті собі місце на небесах. Для того, щоб набути спасіння, необхідно першому – сати істинним мусульманином, а другому – істинним індуїстом.
Виконуючи свою Божественну місію до кінця, Гуру довелося побувати на сході, заході, півночі та півдні, а також відвідати різні центри, включаючи індуїстів, мусульман, буддистів, джайністів, суфіїв, йогів та сидхів. Зустрічався з особами різних релігійних віросповідань, представниками різних племен, культур та рас. Пішки подорожував зі своїм супутником – рабабі Марданою.
Його подорож стала називатися «удасі». Під час удасі йому вдалося обійти з Марданою південь та схід Індії та вдало повернутися додому. Батьки Нанаки були дуже старі та потребували опіки від свого сина, проте такої опіки потребували і інші, які потребували Вчителя для того, щоб осягнути спокій, любов та спасіння. А тому Гру говорить до батьків, що повинен йти, бо його призиває Сам Господь з небес.
Удасі – зазвичай означає відхід від світу, але Гуру не розривався зі світом. деякі з авторів свідчать, що Нанака повернувся додому, обійшовши увесь схід після Пурі, а потім застосував друге «удасі» за південним напрямком.
Із життя Гуру відомий один прекрасний епізод, у ньому мова йде про зустріч Вчителя з бідним теслею Лало, а також про гостинний прийом Маліка Бхаго. У першому випадку Гуру, бачачи бідність Лоло – співчуває та відстоює милосердя, а в іншому – засуджує несправедливі дії багача Маліка по відношенню до убогих людей.
У даному випадку, можна провести чітку пряму паралель з християнством, особливо з притчею Ісуса Христа про багача та Лазаря. Так як ці два сюжети і в християнстві, і в сикхізмі співвідносяться один з одним, тобто є спільними.
Нанака відділяє правду від неправди, здогадується про замисел Маліка, і розкриває його неправдиві вчинки. Діаметральна протилежність цих двох персон дає нам право стверджувати, що багач є настільки далеким в духовному плані від убогого тесляра. Бог викриває неправду Маліка через свого посланця – Гуру Нанака, який переконав байдужість, впертість та зарозумілість багача на простому прикладі: він взяв дві хлібини, міцно стиснув їх. Із хлібини бідного виступило молоко, а з хлібини багатого – кров.
У такий спосіб Гуру переконав Маліка Бхаго та його несправедливість по відношенню до інших. Відчувши низькість та викриття у своїх неправильних діях, багач просив прощення в Нанаки. Божественний Вчитель виступає у ролі справедливого судді по відношенню до пригнічених та ображених не справедливо іншими. Гуру пропонує єдиний вихід для Маліка – роздати все багатство бідним людям, яке він несправедливо нажив та віднині вести чесне життя. завдяки благословенню Нанаки відбулося духовне переродження багача.
Гуру пішов в Толумбу, зустрівши Саджана Тхуга. Тхуга дуже часто любив вдавати із себе святого, молився, перебирав чотки. З однієї сторони він будує індуїстський храм та мечеть, що свідчить про його так би мовити святість, а з іншої – займається грабіжництвом та вбивством подорожуючих людей, які залишаються у нього на ніч.
Один із прикладів життя Гури Нанаки показує протистояння божественного світла з темрявою. У першому випадку Гуру Нанака є втіленням Божественного Світла, а Саджан – темряви. Проте Світло перемагає темряву. Саджан як людина зрозумів, що не може встояти проти Божественного Гуру. Впавши до колін Гуру, він визнав, що людина ця є святою. Просив у нього простити йому гріхи, а Гуру сказав, що людина може досягти благодаті Божої за допомоги двох кроків: відкрито зізнання та викуплення скоєного зла. Вчитель сказав йому роздати все багатство, яке той за допомоги злочинів набув.
Ми бачимо як людина отримує прощення за скоєні злочини, аморальні дії, із вбивці та грабіжника перетворюється та духовно перероджується у послідовника Гуру Нанаки. Саджан проходить так званий обряд ініціації «Чаранпаухал» (обряд полягав у виливанні води, якою Гуру омив свої ноги, в тому числі одночасно читався зачин «Джанджі»). Цей обряд церемонії був введений Гуру. На тому місці, де відбувалася розмова був побудований сикхізький храм.
Гуру відстоював різні непорозуміння, які стосувались у першу чергу неправдивих ритуалів: поклоніння чоловічому та жіночому божеству, покаяння та аскетизм. Він підкреслював важливість прославлення Єдиного Бога, Який немає ніякої форми.
Тим самим посланець Божий вказав на шлях істини та просвітлення. В Бенаресі він переконує брахмана Чатур Даса, який настілки хоче прославитися 14 науками, що життя кожної людини полягає в Бозі, а тому серце людини – це основний центр сприйняття божественного Слова, мудрості, любові. Чатур став послідовником сикхізької релігії.
В Гайї він розкриває брахманів, які стверджували, що принесені людьми пожертви забезпечують спасіння для семи поколінь, які давно залишили матеріальний світ. Гуру, дивлячись на виконання не зрозумілої обрядовості, засміявся, тим самим привернувши увагу брахманів. А потім пояснив їм це так: ті, хто залишив цей світ не потребують матеріальної їжі, ін. світла лампи. І якщо потойбічний світ не може увійти тіло, то не можливо потрапити туди чомусь матеріальному.
У м. Камрупі Нанак звільняє від чорної магії жінку Нурашах та її прибічниць, вказавши їм, що любов є сильніша понад усе, тобто не лише духовне почуття,а й відверте відчуття спорідненості чоловіка та жінки. Гуру Нанака постає у ролі судді, миротворця, милосердного та співчутливого до людських нещасть, з почуттям щирості, відвертості та любові.
Отже, ми бачимо Гуру Нанака не як просту людину, а того, кого Бог Творець наділив божественним даром. Цим він відрізняється від людей. Проте Нанака не знаходить себе в подружніх обов’язках, а радше тягнеться до духовного способу життя. Цей спосіб полягає у звільненні гуру від усього мирського, негативного, такого, що губить людину, в тому числі аморальні дії, думки, вчинки, слова. Егоїзм – це не вихід для людини. А щоб його позбутися потрібно визнавати свої недоліки всередині перед Бога Єдиним Творцем. А для цього необхідно постійно дотримуватися правил духовного життя.
ІДБС
