Гробниця Казанлик була випадково відкрита у 1944 році на території сучасної Болгарії і датується IV століттям до н. е.. Дослідники припускають, що поховання належало представнику знаті або впливовому вождю племені одрисів — найпотужнішого фракійського об’єднання, яке контролювало значну частину території сучасної Болгарії. Вона розташована всього за 8 км від давньої столиці Севтополіса, що підкреслює її політичну та культурну вагу.
Поховальна споруда належить до типу так званих толосів — купольних гробниць, поширених у Східному Середземномор’ї. Прототипами могли слугувати мікенські толоси материкової Греції, зокрема знаменита «Скарбниця Атрея» у Мікенах. Утім, Казанликська гробниця має значно менші розміри: висота її центральної камери сягає лише 3,2 метра, тоді як у мікенських прикладах — понад 13 метрів. Сам комплекс складається з трьох частин — вузького коридору, передпокою та основної похоронної камери.
Найбільшу цінність становлять настінні розписи, що вкривають усі три приміщення. Вони зображують як декоративні геометричні мотиви, так і сюжетні сцени: битви, вершників на конях, а також прощальний бенкет, де померлий постає поруч зі своєю дружиною. Особливої уваги варте зображення прощальної трапези, яке передає уявлення фракійців про посмертне існування та шанування покійного.
Через виняткову цінність фресок гробниця була закрита для широкого відвідування, аби запобігти пошкодженням. Важливість цінних фресок настільки велика, що вся гробниця розміщена в захисному огородженні, вхід до якого обмежений для тих, хто може виявити особливу потребу у вивченні фресок. Більшість відвідувачів знайомляться з гробницею через побудовану неподалік точну копію. У 1979 році Гробницю Казанлик було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Данило Ігнатенко
