Горацій (65 р. до н. е., Венузія — 27 листопада 8 р. до н. е., Рим) — один із найвидатніших римських поетів доби імператора Августа, знаний як майстер лірики, сатири та поетичної філософії, творчість якого стала взірцем гармонії між еллінською традицією та римським культурним світом.
Батько Горація, колишній раб, зумів забезпечити синові добру освіту — спершу у Римі в школі Орбілія, а згодом у Афінах, де юнак вивчав філософію. Саме в цей час він опинився у вирі громадянських воєн і приєднався до армії Брута, обійнявши посаду військового трибуна.
Поразка республіканців у битві при Філіппах (42 р. до н. е.) змусила Горація повернутися до Італії. Його родинний маєток було конфісковано, однак він отримав посаду писаря у скарбниці. Вирішальним для його подальшої долі стало знайомство з Гаєм Меценатом — близьким радником Октавіана (майбутнього імператора Августа) і покровителем мистецтв. Саме завдяки цьому колу Горацій утвердився як поет.
Перші книги «Сатир» (35 р. до н. е.) та «Еподів» відобразили суспільні проблеми перехідної епохи — занепад моралі, економічні труднощі, втому від воєн. У 23 р. до н. е. Горацій видав три книги од (усього 88 віршів), які стали вершиною його лірики. У цих поезіях він поєднав грецькі зразки (Алкей, Сапфо, Піндар) з римською темою дружби, кохання, природи й «золотої середини».
Особливе місце посідають «Послання», серед яких «Ars poetica» («Поетичне мистецтво») стало класичним трактатом про роль поета, жанри та принципи літературної майстерності. У 17 р. до н. е. на замовлення Августа він написав «Carmen saeculare» («Світський гімн»), а пізніше — четверту книгу од, де переважає політична тематика.
Поет орієнтувався на елліністичну філософію, зокрема епікуреїзм. Його кредо — золота середина та пошук спокійного, врівноваженого життя. Його поезія вирізняється ясністю, іронією та гармонією форми. Він уникав пафосу, але зумів поєднати приватний досвід із загальними ідеями римського суспільства.
Горацій жив здебільшого на своїй віллі у Сабінських горах, іноді відвідуючи Рим. Відмовився від посади секретаря Августа, проте залишався близьким до імператора й Мецената. Помер у Римі через кілька місяців після смерті свого покровителя, заповівши спадщину Августові.
Данило Ігнатенко
