Афон — гора в північній Греції, місце розташування напівавтономної республіки православних ченців, яка складається з двадцяти монастирів та низки скитів. Це унікальний духовний центр православ’я, що протягом століть зберігає безперервну традицію чернечого життя. Гора Афон займає найсхідніший із трьох мисів Халкідійського півострова, який простягається з Македонії в Егейське море. Мис Акті має близько 50 км завдовжки та до 10,5 км завширшки, а його південну частину завершує мармурова вершина Афон заввишки 2033 метри. Столиця регіону — Карієс. У 1988 році гора Афон була внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Історичні згадки
Афон відомий ще з античних часів. Його згадував Гомер в «Іліаді». У V столітті до н. е. перський цар Ксеркс I, прагнучи уникнути небезпечного морського шляху навколо мису, наказав прокопати канал довжиною 2,4 км через перешийок Акті. Його сліди збереглися й досі.
Перші відлюдники мешкали на Афоні вже у IX столітті, проте організоване чернече життя почалося в 963 році, коли Афанасій Афонський за підтримки імператора Никифора II Фоки заснував Великий Лаврський монастир. Візантійські імператори надали монастирям особливий статус, а Іоанн I Цимісхій закріпив їхню автономію першою хартією (Типіконом).
У XI столітті кількість монастирів значно зросла, а завдяки підтримці слов’янських країн, зокрема Русі, півострів набув загально православного характеру. До 1400 року тут діяло близько 40 монастирів, половина з яких існує і сьогодні. Останнім з них став монастир Ставронікіта, збудований у XV столітті.
Османський період та криза
Після захоплення Салонік у 1430 році Афон підкорився владі Османської імперії. Це призвело до занепаду й зубожіння обителей, частина з них відмовилася від суворого чернечого статуту на користь більш вільної системи. У XVI столітті з’явилися скити — менші аскетичні поселення, що існували поруч з монастирями.
У XVIII столітті Константинопольський патріарх Гавриїл IV здійснив реформи, які відновили дисципліну й стабілізували життя громади. Однак у часи Грецької війни за незалежність (1821–1829) Афон зазнав великих втрат: були зруйновані бібліотеки та монастирські будівлі. У XIX столітті ситуація покращилася завдяки підтримці російських царів, які активно розширювали монастирську інфраструктуру.
Адміністративний устрій
Сучасна конституція Афону була ухвалена у 1924 році і закріплена грецькою конституцією 1975 року. Управління здійснює Священна рада (Ієра Синаксис), до складу якої входять представники від кожного монастиря. Виконавчу владу представляє Епістасія з чотирьох ченців, які обираються щороку. Від імені держави Афоном опікується губернатор (діоікітіс), призначений Міністерством закордонних справ Греції, що підкреслює особливий статус цієї території.
На Святій Горі діє давнє правило «аватон» — повна заборона перебування жінок та навіть самок тварин. Близько половини монастирів дотримуються суворої дисципліни та постів, тоді як інші мають більш поміркований режим.
Монастирі Афону — це не лише духовні центри, а й пам’ятки архітектури та мистецтва. Їхні храми зберігають унікальні зразки візантійського іконопису, стародавні реліквії та коштовності. Афонські бібліотеки містять тисячі рукописів античної та середньовічної літератури, значна частина яких уже каталогізована.
Загальна площа Афону становить 336 км². Населення у 2001 році становило 1961 особу, а у 2011 — 1811. Сьогодні Афон залишається одним із головних духовних центрів православного світу, а його чернеча республіка є унікальним прикладом збереження традицій серед сучасної європейської культури.
Данило Ігнатенко
