Гільгамеш — найвідоміший з усіх стародавніх месопотамських героїв, правитель міста Урук, який став центральною постаттю одного з найдавніших літературних творів людства — Епосу про Гільгамеша. Цей твір, написаний аккадською мовою, об’єднує численні історії про правителя, який прагнув осягнути сенс життя і перемогти смерть. Епос являє собою своєрідну одіссею царя, котрий, усвідомивши тлінність людського буття, вирушає у мандрівку в пошуках безсмертя.
Походження тексту та археологічні відкриття
Найповніша версія епосу збереглася на дванадцяти глиняних табличках, знайдених у бібліотеці ассирійського царя Ашшурбаніпала в Ніневії. Ці тексти датуються VII століттям до н. е., але саме оповідання має набагато давніше походження — воно виросло з шумерських міфів початку II тисячоліття до н. е. Прогалини в табличках частково заповнені фрагментами, знайденими в різних місцях Месопотамії та Анатолії.
Історичний Гільгамеш
Більшість дослідників припускають, що Гільгамеш був реальною історичною постаттю — царем Урука, який правив у першій половині III тисячоліття до н. е. Його ім’я згадується у шумерському списку царів як володаря, що правив після Потопу. Ймовірно, він був сучасником Агги з Кіша, але історичних доказів його подвигів, описаних у поемах, не знайдено. Таким чином, образ Гільгамеша в епосі — це поєднання історичного царя та міфічного героя, який уособлює боротьбу людини зі смертю.
Сюжет і символіка епосу
Аккадська версія епосу починається з прологу, що возвеличує Гільгамеша — напівбога, напівлюдину, великого будівничого стін Урука та воїна, який знає таємниці землі й моря. Проте його сила та влада перетворюються на тиранію. Щоб урівноважити його натуру, бог Ану створює Енкіду — дику людину, яка спочатку живе серед звірів. Згодом, після зустрічі з жрицею, Енкіду стає цивілізованим і вирушає до Урука, щоб кинути виклик цареві.
Після поєдинку, у якому Гільгамеш перемагає, між двома героями народжується глибока дружба. Разом вони здійснюють подвиг — вирушають до кедрового лісу, щоб убити чудовисько Хуваву (Хумбабу), охоронця священного лісу. Після перемоги їхня слава поширюється по всій країні.
Та Іштар, богиня кохання, пропонує Гільгамешу руку і серце. Цар відмовляє, зневажаючи її, а розгнівана богиня посилає Небесного бика, який приносить руйнування. Гільгамеш і Енкіду вбивають бика, але за це Енкіду засуджений богами до смерті.
Подорож у пошуках безсмертя
Смерть друга стає для Гільгамеша переломним моментом. Його охоплює страх перед власною смертю, і він вирушає у подорож через пустелі та гори, щоб знайти Утнапіштима — єдиного безсмертного, який вижив після Великого потопу. Після довгих випробувань Гільгамеш досягає мети.
Утнапіштім розповідає йому історію Потопу, подібну до біблійної, і відкриває секрет рослини, здатної повернути молодість. Гільгамеш знаходить її, але дорогою назад рослину краде змій — символ невідворотності смерті. Герой повертається до Урука, усвідомивши, що безсмертя належить лише богам, а людина залишає по собі не тіло, а свої справи.
Заключна, дванадцята табличка, є пізнішим додатком до епосу. У ній розповідається, як Гільгамеш втрачає священні предмети, подаровані богинею Іштар, і звертається до духу Енкіду, який повертається з підземного світу, щоб розповісти про долю померлих. Цей фінал підкреслює основну ідею твору — неподоланність смерті, але й можливість людського безсмертя через пам’ять, культуру та спадщину.
Епос про Гільгамеша став перлиною шумеро-аккадської літератури й основою для багатьох пізніших міфів Близького Сходу. Його мотиви — пошук вічного життя, дружба, втрати та моральне прозріння — вплинули на біблійні оповіді, античні епоси й середньовічну літературу.
Данило Ігнатенко
