Фрідріх I Гогенштауфен, відомий під прізвиськом Барбаросса («Червоноборідий»), обіймав престол німецького короля з 1152 року та імператора Священної Римської імперії з 1155-го. Його походження поєднувало дві впливові династії — Гогенштауфенів і Вельфів, що забезпечило широку підтримку серед знаті.
Політичний контекст і початок правління
У середині XII століття Священна Римська імперія перебувала у стані конфлікту між імператорською та папською владою. Фрідріх, ставши королем, почав зміцнювати монархічні повноваження, не визнаючи пріоритету Папи у вирішенні імперських справ.
Італійська політика
Основним напрямом зовнішньої політики стали експедиції до Північної Італії. Імператор прагнув відновити імперський контроль над містами, що прагнули автономії. Його дії включали як військові кампанії (зокрема блокаду Тортони 1155 року), так і адміністративні заходи, серед яких введення імперського податку «фодрум» та створення апарату чиновників для управління територіями.
Конфлікт з папством
Фрідріх підтримував кандидатів на папський престол, що суперечило інтересам Риму. Це призвело до його відлучення у 1160 році. Протистояння з Ломбардійською лігою та поразка при Леньяно у 1176 році змусили імператора піти на компроміс: у 1177 році у Венеції він визнав законність Папи Олександра III, відновивши мирні стосунки з церквою.
Внутрішні реформи
У межах імперії Фрідріх проводив централізацію влади, обмежуючи вплив регіональних князів, зокрема усунувши Генріха Лева. Він підтримував розвиток правової системи на основі римського права, що отримало друге життя завдяки університетським школам, зокрема Болонському університету.
Третій хрестовий похід і смерть
У 1189 році Барбаросса вирушив у Третій хрестовий похід. 10 червня 1190 року він загинув під час переправи через річку Салеф у Малій Азії. Його смерть мала значний деморалізуючий ефект на хрестовий похід, що залишився без одного з головних лідерів.
Образ Фрідріха I залишив глибокий слід у німецькій культурній пам’яті. У середньовічних хроніках він постає як символ імперської величі, а в романтичну добу — як «сплячий імператор», що повернеться, щоб об’єднати націю.
Данило Ігнатенко
