Розвиток Флоренції з античності до початку XV століття є класичним прикладом трансформації провінційного римського поселення в незалежну міську комуну, а потім у потужну територіальну державу, зародок майбутнього Відродження. Цей шлях був визначений геополітичними, економічними та соціальними факторами.
Рання історія
Флоренція була заснована у 9 році до н.е. як римська колонія для ветеранів армії. Її планування відповідало канонам римського військового табору (каструм): прямокутна сітка вулиць, форум, храм (присвячений Марсу), амфітеатр та лазні. Стратегічне розташування в родючій долині річки Арно сприяло її перетворенню на провінційну столицю та торговий центр. Після падіння Імперії місто по черзі контролювалося остготами, візантійцями та лангобардами, але відродження почалося з X століття, особливо за правління графині Матильди Тосканської.
Політична система
До XII століття Флоренція перетворилася на самостійну комуну. Апогеєм її правового становлення стали «Ордонанси правосуддя» 1293 року. Ця конституція формально усунула від влади дворянство та робітників, передавши кермо правління представникам семи старших гільдій (артій) — банкірам, торговцям, суконникам тощо. Вищим органом влади була Синьйорія, що складалася з дев’яти пріорів, яких обирали всього на два місяці. Ця система мала запобігти узурпації влади, але на практиці сприяла постійній боротьбі фракцій та інтригам.
Зовнішня політика
Могутність Флоренції ґрунтувалася на вовняній промисловості та банківській справі. Флорентійські сукна та фінансові операції славилися по всій Європі. Перемога гвельфів (прибічників папства) над гібелінами (прибічниками імператора) у 1266 році відкрила доступ до папських фінансів. Банкірські доми Барді та Перуцці стали кредиторами королів і пап, монополізувавши збір папських податків. Цей капітал дозволив Флоренції вести агресивну зовнішню політику, підкоряючи сусідні міста (Піза, Сієна, Пістойя, Ареццо) та перетворюючись з міста-держави на територіальну.
Криза XIV століття
До середини XIV століття Флоренція досягла статусу мегаполісу з населенням близько 90 000 осіб. Однак її процвітання було підірвано низкою катастроф: банкрутство банківських домів Барді та Перуцці; спалахи чуми (1348), яка знищила майже половину населення міста; повстання чомпі (1378) (повстання найманих робітників-суконників, яких не представляли жодні гільдії).
Перехід до олігархії
Постійні загрози та нестабільність підірвали владу гільдій, однак, на зміну колективному управлінню комуни прийшла олігархія найбагатших і найвпливовіших родин, таких як Козімо де Медічі та Джованні Ручеллаї, які почали концентрувати реальну владу в своїх руках і створили умови для фінансування флорентійського мистецтва та архітектури.
Данило Ігнатенко
