Філософська система Арістотеля вирізняється масштабністю та внутрішньою впорядкованістю. Він першим запропонував поділ наук на теоретичні, практичні та продуктивні, заклавши основу поняття наукової дисципліни як автономної сфери дослідження. Такий підхід став визначальним для подальшої історії науки.
Одним із найвагоміших внесків Арістотеля є створення формальної логіки. У трактатах, об’єднаних пізніше під назвою «Органон», він розробив теорію силогізму — системи дедуктивного мислення, що протягом майже двох тисячоліть вважалася ядром логіки. Арістотель уперше чітко описав структуру аргументації, розрізнив універсальні та часткові судження, стверджувальні й заперечні висловлювання.
У природознавстві Арістотель поєднував теоретичний аналіз із безпрецедентним для античності емпіричним спостереженням. Його біологічні праці містять описи сотень видів тварин і демонструють прагнення класифікувати живу природу на основі форми, функції та способу життя. Він наполягав на пріоритеті спостереження над умоглядною теорією, що наближує його метод до сучасного наукового підходу.
У метафізиці Арістотель розробив вчення про буття як буття, ввів поняття субстанції, потенційності та актуальності. Саме ці концепції дозволили йому пояснити зміну без звернення до надчуттєвих форм Платона. У фізиці він створив цілісну картину космосу, яка, попри свою наукову застарілість, залишалася домінантною аж до Нового часу.
Значення Арістотеля полягає не лише в окремих доктринах, а в самому типі мислення, який поєднує системність, логічну строгість і увагу до досвіду. Саме тому його спадщина й досі залишається предметом активного філософського аналізу.
Данило Ігнатенко
