Філософське вчення Емпедокла посідає особливе місце в історії античної космології. Перебуваючи під впливом Парменіда, який стверджував незмінність буття, Емпедокл прагнув поєднати цю ідею з очевидною мінливістю світу.
Згідно з Емпедоклом, ніщо не виникає з небуття і не зникає остаточно. Усі зміни є результатом різних пропорцій і комбінацій чотирьох елементів. Космічну динаміку забезпечують дві фундаментальні сили — Любов і Суперечка. Любов поєднує стихії, сприяє гармонії та єдності, тоді як суперечка розділяє їх, породжуючи множинність і конфлікт.
Космос, за Емпедоклом, проходить циклічні фази. У первісному стані панувала Любов, і всі стихії перебували в абсолютному змішанні. Згодом у світ увійшла Суперечка, розділивши елементи й започаткувавши структуру впорядкованого космосу. Реальний світ існує в проміжній фазі, де жодна з сил не має повної переваги. Природні явища, такі як вулкани чи джерела, мислитель тлумачив як свідчення співіснування різних стихій в одному просторі.
Важливою складовою вчення Емпедокла була віра в переселення душ. Він уважав, що душі, заплямовані провиною, змушені проходити тривалий шлях перевтілень у різних формах життя. Очищення можливе через моральне вдосконалення та відмову від насильства, зокрема від споживання м’яса. Таким чином, космологія, етика й релігія в його системі утворюють єдине цілісне вчення.
Данило Ігнатенко
