«Капітан Фантастик» – це фільм від американського режисера Метта Росса про батька ідеаліста, який живе з своїми дітьми, наче в хіпівській комуні, але трагічні обставини змушують його повернутися до реалій сучасної цивілізації. Назва фільму, може ввести в оману. Фантастичних елементів в кіно немає, режисера не цікавлять всюди сущі герої коміксів. Метт Росс розповідає трагічну історію життя інтелектуала, який створив сім’ю з інтелектуалкою Леслі, яка схильна до суїциду і страждає біполярним розладом психіки. Вони виховують своїх шестеро дітей, навчають їх іноземним мовам, навикам виживання, біології, квантової фізики пропонують читати Платона, Достоєвського. Все це спочатку виглядає наче правильним, але тільки на перший погляд.
Бен – вірний своїм ідеалам, навіть коли дружина закінчує життя самогубством, згодом, ми розуміємо, що весь його світогляд поєднується з втечею від проблем сучасної цивілізації. «Капітан Фантастик» вийшов драматичним фільмом, не без вдалих комедійних елементів. Сюжет кіно, особливо зосереджується на питанні, як варто поховати померлу Леслі. Батько і його шестеро дітей змушені повернутися в чужий для них соціум. Сім’я конфліктує з світом родичів своєї мами, які не приймають ідеологію Бена, пригрожують йому судом.
Фільм зроблений в жанрі роуд-муві (подорож героя), його легко дивитися, адже він насичений музикою, з гумором, хорошою акторською грою, цікавим сюжетом. Не сподобається він любителям літніх блокбастерів, з ними художня робота Метта Росса немає нічого спільного. В «Капітан Фантастик» є недоліки: трохи обірвані сюжетні лінії, формування характерів двох інтелектуалів, не завжди адекватні вчинки Бена і його дітей.
Це кіно – незалежна робота, авторський бачення втілення власних ідеалів в сім’ї дивакуватих інтелектуалів. Ми, можемо побачити симпатію режисера до способу життя Бена, але він демонструє хибність ескапізму (втечі від реальності). Незважаючи на ідилію «зразкового виховання», виявилося, що діти починають сумніватися в цілковитій правильності життя їхньої «комуни». Світогляд батька, базується на синтезі буддизму, соціалізму, анархо-примітивізму.
Бен має жорсткий характер, свою сім’ю, він сприймає, як продовження власних принципів і ідеалів Леслі. Батько не визнає «іншого світу», окремого від своєї переконаності в правильності обраного шляху. Режисер, демонструє слабкість головного героя. Його благородність, часто перетворюється на тоталітарний контроль, критичність сприйняття – обертається фанатизмом. Згодом Бен розуміє, свої промахи.
Ми спостерігаємо за пригодами, виживанням інтелектуала в споживацькому соціумі. Втеча не рятує його душу, страждання, якого він зазнає змінює погляди Бена. Його індивідуалізм, має в собі позитивні характеристики, але він також, втілює егоцентричність, проводячи чітко розділення на «чужі» і «свої». Метт Росс, вважає, що необхідно поєднати саморозвиток з стосунками, які виходять за межі сім’ї. Фінал художнього фільму виглядає правдоподібним, але сюжетні повороти, як і ведуть до нього не завжди вдалі.
Здавалося, що в житті двох інтелектуалів було все, що необхідно для щастя… Нажаль, ні ідеали, ні щирі емоції, ні діти, не зцілили Леслі від біполярного розладу психіки. Конфлікт, між їхнім з Беном способом життя і компромісним споживацтвом соціума, призвів до самогубства героїні. Ця подія глибоко вразила батька і дітей, тим самим, показала помилковість їхніх принципів. Спроба втілити утопію, побудувати рай на землі – завершується крахом.
Метт Росс, співчуває своїм персонажам. Їхнє цікаве, унікальне життя не залишає байдужими глядачів, але і помилкове. Втеча від суспільства – породжує більше проблем. Режисер, наче закликає, що помірний есканізм корисний, для самопізнання, але розвиток, неможливий без стосунків з оточуючими. Незважаючи на всю унікальність, оригінальність сім’ї Бена, діти мають рости з собі подібними, що і демонструє примирення батьків Леслі з своїми родичами. В кінці кіно, ніхто не відмовляється від свого способу життя, але вчиться приймати, розуміти різні переконання, цим самим збагачуючи власний світогляд. Мабуть, Метт Росс зняв «Капітан Фантастик» як історію про поєднання неповторності і поваги до «Іншого».
