Емпедокл (бл. 490 — 430 рр. до н. е.) — один із найяскравіших мислителів давньогрецької традиції, що поєднав у своїй постаті філософа, політичного діяча, поета, лікаря та релігійного вчителя. Він народився в Акраганті на Сицилії, одному з важливих культурних центрів грецького Заходу, і належав до впливового роду, що забезпечило йому активну участь у суспільному житті полісу.
Для сучасників Емпедокл був фігурою майже надлюдського масштабу. Антична традиція зберегла численні легенди, які підкреслювали його харизму, риторичний талант і репутацію чудотворця. Арістотель приписував йому вирішальну роль у становленні риторики. Римський поет Лукрецій захоплювався поетичною формою його філософських творів, написаних гекзаметром.
Найвідомішою легендою про Емпедокла є оповідь про його смерть: нібито він добровільно кинувся в кратер вулкана Етна, бажаючи підтвердити власну божественність. Цей сюжет став символом античного уявлення про філософа як істоту, що стоїть на межі людського й божественного. У новий час він був художньо осмислений, зокрема, в поемі Метью Арнольда «Емпедокл на Етні».
До нашого часу дійшли лише фрагменти двох поем Емпедокла — «Про природу» та «Очищення». Попри фрагментарність, вони свідчать про унікальне поєднання раціонального космологічного мислення з релігійно-етичним вченням, що робить Емпедокла однією з ключових постатей досократівської філософії.
Данило Ігнатенко
