Ефор (нар. бл. 405 р. до н. е., Кіма, Еоліда — помер 330 р. до н. е.) — грецький історик, автор першої універсальної історії, який здобув визнання серед сучасників та наступних поколінь. Попри окремі недоліки, його спадщина вважається одним із найцінніших історичних джерел класичної Греції.
Традиція приписує Ефора до учнів ритора Ісократа, чия школа суперничала за авторитет із Платонівською Академією. Освіта, отримана у цьому середовищі, сформувала його як мислителя, здатного поєднувати літературну майстерність із прагненням до систематичного викладу минулого.
Історик походив із міста Кіма в Еоліді, важливого культурного осередку, що сприяв його ранньому зацікавленню античними переказами та розвитком історичного бачення.
«Історія» Ефора
Головною працею історика стала «Історія», що охоплювала двадцять дев’ять книг, а пізніше була завершена тридцятою книгою його сина Демофіла. Твір починався з оповіді про повернення Гераклідів на Пелопоннес і доходив до облоги Перінфа (340 р. до н. е.) Філіпом II Македонським. Додаткова тридцята книга присвячувалася Другій священній війні (355–346 рр. до н. е.), розширюючи хронологічні межі праці.
Особливістю твору було його новаторське структурування. Ефор першим серед істориків поділив свій текст на книги, кожну з яких забезпечував передмовою. Матеріал він організовував за тематичними розділами, а не суто хронологічно, що робило виклад більш аналітичним та системним.
Інші твори
Крім «Історії», Ефору приписують кілька менших праць. Серед них згадуються трактат про відкриття, дослідження про історію та старожитності Кіми, а також есе, присвячене проблемам стилю. Хоча ці тексти не збереглися, згадки про них у пізніших авторів свідчать про широту його інтересів.
Ефор посів особливе місце серед істориків класичної доби. Його методика систематизації матеріалу, критичне ставлення до джерел та універсальний підхід стали зразком для наступних поколінь. Попри окремі недоліки викладу, його авторитет залишався високим навіть у добу еллінізму.
Данило Ігнатенко
