Едмер (нар. бл. 1060 — пом. бл. 1128, Кентербері, Англія) — англійський чернець, біограф і історик, чия творчість зберегла унікально достовірний образ монастирського життя Кентерберійської громади XII століття. Він відомий насамперед як автор життєпису святого Ансельма та хроніки, що охоплює ключові політичні й церковні події Англії.
Едмер походив із заможної англійської родини, яка втратила своє майно внаслідок нормандського завоювання 1066 року. Його виховання відбувалося у Кентерберійському соборі Христа, де він здобув освіту і долучився до чернечої спільноти. У монастирі він жив до 1093 року, коли почав тісніше співпрацювати з архієпископом Ансельмом Кентерберійським.
Після обрання Ансельма архієпископом Едмер став його близьким помічником, виконуючи функції секретаря й капелана. Ця роль дозволила йому супроводжувати Ансельма в багатьох поїздках до Риму, Клюні та на церковні собори в Барі (1098) і Римі (1099). Завдяки цьому Едмер отримав можливість бути свідком подій, які формували політику й богослов’я епохи.
Діяльність після смерті Ансельма
Після смерті Ансельма в 1109 році Едмер відійшов від активної діяльності, однак уже в 1119 році він знову повернувся до Кентерберійської кафедри під проводом архієпископа Ральфа д’Ескюра. Саме в цей період він створив свої найважливіші твори, які згодом набули значення для англійської та європейської історіографії.
Творчість і значення
Найвідомішими працями Едмера є:
- «Історія новорум в Англії» (близько 1115 року) — шість книг історичного викладу подій, у якому відображено погляд Кентерберійської громади на політичні та церковні конфлікти доби. Головну увагу автор приділяє суперечці про інвеституру, що точилася між світською владою та Церквою.
- «Vita Anselmi» (близько 1124 року) — докладна біографія Ансельма Кентерберійського, яка вирізняється не лише точністю, але й увагою до внутрішнього світу героя. Цей твір став класичним прикладом середньовічної біографії, в якій поєднуються риси історичного джерела і богословського трактату.
Історіографічна цінність
Едмер поєднував традиційний підхід хроніста з новим рівнем аналітики. Він не лише описував події, а й підкреслював роль особистості та психологічні чинники у розвитку історії. Його тексти дають чітке уявлення про стан англійської церкви на межі XI–XII століть, а також про наслідки конфлікту між королівською владою та Римом.
Його спадщина стала важливим джерелом для вивчення середньовічної Англії, а також формування історичної пам’яті про Ансельма. Дослідники відзначають уважність Едмера до деталей, що робить його тексти унікальним свідченням доби.
Данило Ігнатенко
