Ахмед Джемаль-паша, народжений 6 травня 1872 року в Константинополі, був офіцером Османської армії та став одним із провідних діячів молодотурецького режиму під час Першої світової війни. Свою військову кар’єру він почав як штабний офіцер, однак політична активність привела його до таємного Комітету «Єдність і прогрес» ключової організації, яка стояла за революцією 1908 року в Османській імперії.
Після тріумфу революції, що обмежила абсолютну владу султана та впровадила конституційне правління, Джемаль швидко піднявся на владні щаблі. Його рішучий і авторитарний стиль управління проявився у керуванні провінціями як губернатора, де він здобув репутацію жорсткого адміністратора. Згодом його призначили начальником поліції (сил безпеки) в самій столиці, а пізніше він обійняв посаду міністра громадських робіт. У цьому статусі Джемаль активно розвивав інфраструктуру імперії, зокрема залізничну мережу, що також мало стратегічне військове значення.
Період війни
Після вступу Османської імперії у Першу світову війну на боці Центральних держав, Джемаль-паша разом з Енвером-пашею та Талатом-пашею став частиною впливового тріумвірату, що фактично керував імперією. Йому доручили командування Османським Четвертим армійським корпусом на Близькому Сході, де він очолив кампанію вторгнення до британського Єгипту через Синайський півострів.
Ця військова операція завершилася невдачею, що значно підірвало військовий авторитет Джемаля. Внаслідок поразки він був переведений на цивільну адміністративну посаду генерал-губернатора Сирії. Саме в цій ролі він проявив себе як жорсткий і безкомпромісний правитель. Він не лише придушував будь-який вияв арабського націоналізму, а й проводив жорстку політику проти вірменської меншини, беручи участь у геноциді вірмен, який став одним із найжахливіших злочинів початку ХХ століття.
Політична діяльність після падіння імперії
Після завершення Першої світової війни і поразки Османської імперії Джемаль-паша, як і багато інших молодотурків, втік з країни. Спочатку він знайшов притулок у Європі, а згодом приєднався до політичних зусиль Мустафи Кемаля Ататюрка, який розпочав боротьбу за створення нової Турецької республіки.
Джемаль відстоював ідею модернізації держави і намагався відігравати роль у новій політичній реальності, однак його минуле переслідувало його. 21 липня 1922 року в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія) він був убитий вірменським націоналістом у межах операції «Немезида» — кампанії відплати за вірменський геноцид.
Історична оцінка та спадщина
Ім’я Джемаль-паші залишається суперечливим в історії Туреччини та Близького Сходу. Для одних він символ модернізатора, який намагався реформувати Османську імперію в добу її занепаду, для інших — військовий диктатор і співорганізатор масових злочинів. Його роль у тріумвіраті з Енвером і Талатом, особливо у контексті репресій проти вірмен, зробила його фігурою, яка увійшла до історії як учасник геноциду, що й досі залишається темою політичних та етичних дискусій.
Данило Ігнатенко
