Джан Лоренцо Берніні (7 грудня 1598, Неаполь — 28 листопада 1680, Рим) — італійський художник, архітектор і скульптор, визнаний найвидатнішим майстром бароко. Він підніс бароковий стиль у скульптурі на такий рівень, що будь-які інші митці цієї доби розглядаються радше як другорядні.
Майстер народився у родині флорентійського скульптора П’єтро Берніні, під чиїм керівництвом почав навчатися мистецтва. Вже у юності його талант був помічений Аннібале Карраччі та Папою Павлом V, що стало визначальним для майбутньої кар’єри. Він вивчав античні мармурові статуї у Ватикані, а також мистецтво Мікеланджело, яке справило значний вплив на його ранні роботи, зокрема на скульптуру Святий Себастьян (бл. 1617).
Перші значні замовлення Берніні отримав завдяки підтримці кардинала Сципіона Боргезе. У цей період він створює свої знамениті скульптурні групи: Еней, Анхіз та Асканій (1619), Плутон і Прозерпіна (1621–1622), Аполлон і Дафна (1622–1624). Кульмінацією цього етапу стає мармуровий Давид (1623–1624), де вперше в історії мистецтва зафіксовано мить дії, а не статичну позу.
Берніні відкрив нову мову пластики: рух, експресія, психологізм та ілюзія реальності стали його головними прийомами. У його портретних бюстах, як-от у зображенні кардинала Роберто Белларміна, простежується здатність митця відтворювати живий характер і мінливі емоції.
За понтифікату Урбана VIII Берніні досяг вершини слави. Він створює Балдахін Святого Петра (1624–1633) — грандіозну бронзову конструкцію, яка поєднала в собі риси скульптури та архітектури й стала першим справді бароковим монументом. Пізніше він отримує роль головного архітектора собору Святого Петра та працює над численними проектами.
Серед його найвизначніших робіт цього часу: фонтан Тритона (1642–1643), фонтан Чотирьох Річок на площі Навона (1648–1651), Екстаз святої Терези (1645–1652) у капелі Корнаро.
Особливе місце у творчості Берніні займає колонада площі Святого Петра, задумана як «обійми Церкви», що охоплюють віруючих. Серед інших архітектурних робіт варто відзначити церкву Сант-Андреа-аль-Квірінале та Трон Святого Петра (1657–1666).
У зрілі роки майстер продовжував працювати над релігійними скульптурами та надгробними пам’ятниками. Його пізні твори, зокрема Смерть блаженної Людовіки Альбертоні (бл. 1674), свідчать про прагнення до більшої простоти та духовної глибини.
Берніні помер у 81 рік, прослуживши вісьмом папам. Його вважали не лише найвидатнішим митцем Європи, а й останнім із великих універсальних геніїв Італії.
Данило Ігнатенко
