Донателло (1386-1466) – італійський скульптор епохи Відродження, вважається одним із найвидатніших майстрів своєї доби. Його вплив на скульптуру, а також на мистецтво загалом, залишився незрівнянним, а його життєва історія вражає складністю та глибиною творчого дару.
Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, відомий як Донателло, за загальноприйнятою думкою, народився близько 1386 року у Флоренції в родині Нікколо ді Бетто Барді. Однак точна дата його народження залишається невідомою, існує лише припущення, засноване на декларації про доходи, поданій ним у 1433 році, в якій зазначено, що йому було 47 років. Батько Донателло був членом гільдії вовняних виробів Arte della Lana, однієї з семи основних гільдій у Флоренції у 14 столітті.
Раннє навчання та робота
Донателло, подібно до інших флорентійських скульпторів, отримав своє перше художнє навчання в майстерні ювеліра. Його дебютом як художника став участь у конкурсі на дизайн дверей Баптистерія у Флоренції у 1401 році. Після цього він працював у майстерні Лоренцо Гіберті, переможця того самого конкурсу, де він здобув багато цінних навичок. У період з 1402 по 1404 рік він стажувався у свого друга та колеги Брунеллескі. Вони разом подорожували до Риму, вивчаючи стародавні руїни, що стало ключовим етапом у їхньому творчому розвитку. Цей період ознаменував початок гуманістичного руху, що віддавав перевагу класичному мистецтву Стародавньої Греції та Риму. Скульптор фінансував свої дослідження, працюючи як ювелір.
Після успішного виконання фігури святого Іоанна Євангеліста між 1409 і 1411 роками, Він отримав значні замовлення, включаючи дві важливі скульптури для церкви гільдії Орсанмікеле. Він став відомим як перший скульптор, який застосовував нові концепції і техніки, отримані від періоду Раннього Відродження, використовуючи математику, науку та архітектуру в мистецтві. Серед цих нововведень були одноточкова перспектива, анатомічна точність і використання бас-рельєфу для підкреслення глибини і тривимірності. Він також співпрацював з іншими художниками, зокрема з Мікелоццо, над надгробним пам’ятником у Флорентійському баптистерії.
Зрілий період
Близько 1430 року Донателло отримав підтримку від Козімо Медічі, голови наймогутнішої родини у Флоренції, який відомий своїм великим інтересом до мистецтва. Під керівництвом Козімо, він повинен був створити бронзову скульптуру Давида, яка стала першою стоячою голою статуєю, створеною з часів античності, і символізувала місто Флоренцію.
В 1433 році Козімо Медічі був ув’язнений та вигнаний із Флоренції фракцією ворогуючих родин. Це стало важливою зміною для Донателло, який відправився до Риму. У цьому місті він поглибив свій інтерес до класичних форм, що суттєво вплинуло на його мистецтво. Повернувшись до Флоренції наступного року разом з Козімо Медічі, він розпочав працювати над проектами для флорентійського Дуомо та собору в Прато. Цей період став для нього часом значного успіху та зрілості. Як відзначав Вазарі, він був відомий своєю ліберальністю та ввічливістю, а також був щедрим до друзів та невтомним у праці, не приділяючи особливої уваги грошам.
Пізній період
У 1443 році Донателло був запрошений до Падуї, щоб створити надгробок для кондотьєро Еразмо да Нарні, відомого як Gattamelata (медовий кіт). Його кінна статуя стала першою такого роду з часів античності і була добре прийнята в Падуї. Проте, попри успіх, майстер прагнув повернутися до Флоренції.
Повернувшись, він провів решту свого життя у місті, де заснував майстерню з підмайстрами, продовжуючи отримувати фінансову підтримку від Козімо Медічі. Після смерті Козімо, його син П’єро взяв на себе обов’язок допомагати Донателло. Однак сільське життя не задовольнило художника, і він повернув землю, отримавши винагороду в грошах, і залишався вірним слугою Медічі до кінця своїх днів.
Спадщина
Донателло та його інновації в перспективі та скульптурі в епоху Раннього Відродження значно вплинули на розвиток італійського Відродження. Його внесок включав перші визнані твори ренесансної скульптури, що рішуче відокремилися від пізньої готики. Він надихнув численних художників, зокрема Мазаччо, чиї роботи в капелі Бранкаччі у Флоренції визначили поворотний момент для європейського живопису. Його вплив також став помітним у Падуї, де він співпрацював з Андреа Мантеньєю, важливою постаттю у розвитку Венеціанського Відродження, та вдосконалив скульптурні навички інших митців, включаючи Нанні ді Банко.
Альона Дмитрук
