Давид (приблизно 1000 р. до н. е.) був другим правителем об’єднаного Ізраїльсько-Юдейського царства. Саме він заклав основи династії, що існувала протягом кількох століть, та перетворив розрізнені племена Ізраїлю на єдину державу. Його син Соломон розширив політичні й культурні досягнення батька, створивши епоху, що в біблійній традиції описується як “золотий вік”. Фігура Давида має виняткове значення у юдаїзмі, християнстві та ісламі, де він шанується як цар, пророк і автор псалмів.
Джерела та історичні дискусії
Основними джерелами про життя Давида є книги Самуїла зі Старого Завіту. Йому приписують авторство численних псалмів, що підкреслює його роль як поета, музиканта та духовного наставника. Археологічні свідчення його правління залишаються предметом гострих наукових дискусій. Частина дослідників розглядає Давида як могутнього володаря, інші ж вважають його харизматичним вождем невеликої племінної спільноти. Єдиним непрямим матеріальним доказом залишається знайдений фрагмент стели із згадкою «Дому Давида», датований приблизно через століття після традиційного часу його правління.
Ранні роки
Згідно з біблійним переказом, Давид був наймолодшим сином Єссея з Віфлеєма. Спершу він пас отари, а згодом потрапив на службу до царя Саула. Відомим він став після перемоги над філістимлянським велетнем Голіафом, якого вразив каменем із пращі. Його військові успіхи та популярність викликали заздрість Саула, через що Давид змушений був рятуватися втечею. Перебуваючи серед вигнанців і біженців, він організував власний загін, що захищав місцеві громади, поступово здобуваючи авторитет та політичну підтримку.
Шлях до влади
Після загибелі Саула та його сина Йонатана в битві на горі Ґілбоа Давид був проголошений царем Юдеї. Паралельно в північному Ізраїлі правив Іш-Бошет, син Саула, що спричинило тривале протистояння між двома династіями. Після вбивства Іш-Бошета Давид отримав підтримку старійшин північних племен і став царем над усім Ізраїлем.
Одним із його перших кроків було завоювання євусейської фортеці Єрусалима. Перетворивши її на столицю, Давид забезпечив політичну нейтральність і заклав підвалини для релігійного центру свого царства.
Розбудова царства
Встановивши контроль над Єрусалимом, Давид розпочав серію військових кампаній. Він остаточно приборкав філістимлян, підкорив Моав, Едом та Аммон, розширивши вплив на значну територію Близького Сходу. Його володіння простягалися від Єгипту до Лівану та від Середземного моря до пустельних районів Аравії.
Важливим політичним кроком стало перенесення Ковчега Заповіту до Єрусалима, що перетворило місто на релігійний і політичний центр держави. Храм Давид не збудував, однак його син Соломон завершив цей задум.
Особисте життя та виклики
Попри блискучі успіхи, правління Давида було затьмарене внутрішніми суперечками. Його численні шлюби та гарем спричинили суперництво між дітьми і невизначеність щодо спадкоємства. Особистою трагедією став зв’язок із Вірсавією, дружиною воєначальника Урії, загиблого в битві. Після докору пророка Натана Давид визнав свою провину й покаявся, проте внутрішні конфлікти у родині не припинилися.
Данило Ігнатенко
