Після завершення Першої світової війни й розпаду Австро-Угорщини Буковина опинилася в новій геополітичній реальності. У 1918 році регіон був включений до складу Румунії, що відкрило суперечливу міжвоєнну добу. Для Буковини це означало зміну імперської моделі співіснування на національну державу з чітко окресленими культурно-мовними пріоритетами на землях сучасної Україна.
Політичні обставини приєднання
Включення Буковини до Румунії відбувалося в умовах загальноєвропейської перебудови після війни. На тлі краху імперських структур регіон опинився в політичному вакуумі, який швидко був заповнений румунською державою. Нові кордони закріплювалися рішеннями повоєнних міжнародних конференцій, що легітимізували румунське панування. Для багатьох мешканців Буковини цей перехід означав не визволення, а радше зміну одного центру влади на інший — без широкого врахування регіональної специфіки.
Адміністративна перебудова
Румунська влада швидко демонтувала австрійську систему управління, замінивши її централізованою моделлю. Буковина втратила статус окремого коронного краю й була інтегрована в унітарну державу. Адміністрація, суд і освіта були румунізовані, що різко зменшило роль німецької та інших мов у публічному просторі. Ця перебудова означала кінець автономної традиції, сформованої за часів Габсбургів.
Мовна і культурна політика
Ключовим інструментом інтеграції стала мовна політика. Румунська мова була проголошена єдиною державною, а її використання стало обов’язковим в адміністрації, судах і школах. Українська, німецька та їдиш поступово витіснялися з офіційного вжитку. Для українського населення Буковини це означало обмеження доступу до освіти рідною мовою й скорочення культурної інфраструктури, сформованої в австрійський період.
Становище української громади
Українці, які становили значну частину населення північної Буковини, опинилися в становищі національної меншини. Українські школи закривалися або переводилися на румунську мову навчання, громадські організації обмежувалися в діяльності, а політичне представництво було мінімальним. Попри тиск, українська громада зберігала культурну активність у напівлегальних формах, підтримуючи традиції, пресу й церковне життя.
Єврейське населення і міжвоєнні зміни
Єврейська спільнота Буковини, особливо у Чернівці, також зазнала відчутних змін. Міжвоєнний період позначився зростанням націоналізму й антисемітських настроїв, що поступово витісняли єврейську культуру з публічного простору. Місто, яке ще недавно було центром європейського єврейства, почало втрачати свою багатокультурну відкритість.
Соціально-економічний розвиток
Попри жорстку культурну політику, міжвоєнна Румунія інвестувала в інфраструктуру та адміністративний апарат регіону. Розвивалися транспорт, промисловість і торгівля, однак ці процеси не компенсували культурних втрат і політичного відчуження значної частини населення.
Економічна модернізація супроводжувалася соціальною напругою й нерівним доступом до ресурсів.
Політична опозиція і лояльність
Румунська держава вимагала лояльності, обмежуючи будь-які прояви регіонального автономізму. Опозиційна діяльність перебувала під пильним контролем, а спроби апелювати до міжнародних інституцій мали обмежений ефект. Це формувало атмосферу страху й апатії, особливо серед інтелігенції, яка ще пам’ятала ліберальні умови австрійської доби.
Криза 1930-х років
Світова економічна криза та радикалізація політики в Європі погіршили становище Буковини. Посилювався націоналізм, скорочувалися громадянські свободи, а регіон дедалі більше відчував себе периферією держави.
Ці процеси підготували ґрунт для нового драматичного зламу наприкінці 1930-х років.
Румунський період став для Буковини часом втрати багатокультурної моделі, сформованої в австрійській добі. Політика асиміляції підірвала міжетнічний баланс і послабила регіональну ідентичність, водночас посиливши відчуття історичної несправедливості.
Данило Ігнатенко
