Будда, відомий також як Сіддхартха Гаутама, був видатним духовним учителем, чия діяльність сформувала підґрунтя однієї з найвпливовіших релігійних і філософських традицій світу буддизму. Він народився приблизно у VI–IV століттях до нашої ери в Лумбіні, що нині розташоване на території сучасного Непалу, у межах тодішньої держави Шак’їв, неподалік від Капілавасту.
Ім’я Сіддхартха перекладається як «той, хто досяг мети», а титул Шак’ямуні означає «мудрець з роду Шак’їв». Хоча більшість відомостей про його життя походить з пізніших буддійських текстів, його існування як історичної постаті визнається науковцями. Існує розбіжність щодо точної дати його смерті за різними оцінками, вона сталася між 480 і 380 роками до нашої ери. Він, за легендами, прожив 80 років.
Просвітлення і формування вчення
Сіддхартха залишив свій палац і розкішне життя, щоб знайти відповідь на головне запитання: як подолати страждання, що пронизує все людське існування? Цей пошук тривав роками медитацій, аскези та філософських роздумів. Нарешті, під деревом Бодгі він досяг просвітлення, стану повного розуміння природи реальності, що отримав назву «Будда», тобто «той, хто прокинувся».
Центральне місце в його вченні займає ідея про Сансару нескінченне колесо перероджень, пов’язане з кармою, законом причинно-наслідкових дій. Метою духовної практики є звільнення з цього кола досягнення стану нірвани, що позначає кінець страждань та повного спокою. Будда відкрив шлях до цього звільнення і почав навчати інших, зокрема через так звані Чотири благородні істини та Вісімковий шлях, які стали ядром буддійської етики та медитації.
Космічний і метафізичний вимір постаті Будди
У буддійській традиції Будда не є лише історичною особою. Його образ втілює глибоку космологічну концепцію. За вченням, упродовж незліченних еонів народжувалися й зникали інші Будди, а нинішній Шак’ямуні лише один із них. У деяких доктринах він вважається четвертим, у інших двадцять п’ятим. Його місія не обмежується лише цим світом він зберігається у формі вчень, ритуалів, святих текстів і реліквій.
Будда — це ідеальний приклад бодхісаттви, істоти, що мільйони життів прямувала до просвітлення, аби згодом повернутися у світ і допомогти іншим знайти цей шлях. Така особа стає джерелом співчуття та знання, яке відкриває іншим двері до виходу з циклу народжень і смертей. Після досягнення просвітлення Будда більше не перероджується — він входить у стан нірвани, в якому повністю зникає будь-яке страждання.
Розвиток буддизму і культурне значення
Ідеї, висловлені Буддою, швидко поширилися серед різних груп населення. У VI–V століттях до н.е. на території Індії існувала значна кількість духовних учителів, які пропонували альтернативи ведичній релігії: від йоги та медитації до аскези і ритуалізму. Серед цього багатоголосся постать Будди вирізнялася своєю послідовною етикою, гуманістичним підходом до природи страждання та відмовою від кастової нерівності.
Згодом буддизм набув різних форм: тхеравада, махаяна, ваджраяна — кожна з яких розвивала різні аспекти вчення. Згідно з цими школами, у майбутньому світ побачить нового Будду Майтрею, який з’явиться після зникнення вчень Шак’ямуні. Події з життя Будди народження, просвітлення, смертьє центральними моментами календаря буддистських країн і відзначаються святами, як-от Весак у Південно-Східній Азії чи Ханамацурі в Японії.
Постать Будди як символ звільнення
Будда постає не як божество, а як зразок досягнення вищої мети через власні зусилля. Його вчення не ґрунтується на поклонінні, а на етиці, співчутті, самоспостереженні та медитації. Його образ у фресках, скульптурах, текстах є нагадуванням про потенціал просвітлення, який прихований у кожній істоті.
Данило Ігнатенко
