Есхіл (525/524–456/455 до н. е.) належить до найвизначніших представників ранньої грецької трагедії. Він народився в Аттиці, у родині Евфоріона, ймовірно в Елевсіні — регіоні, відомому давніми культами та активною участю в житті Афін. Формування його світогляду припало на період утвердження афінської демократії після повалення тиранії, коли держава переживала постійні внутрішні та зовнішні випробування.
Есхіл брав безпосередню участь у греко-перських війнах. За свідченнями античних авторів, у битві при Марафоні 490 року до н. е., коли афінське військо вперше відбило натиск персів, йому було близько 35 років. У цій битві загинув його брат, а сам драматург, імовірно, був поранений. Пізніше він знову став до строю у вирішальні моменти війни: брав участь у битвах при Артемісії та Саламіні 480 року до н. е. Враження від цих подій відгукуються у його трагедії «Перси» — найдавнішому з творів, що збереглися.
Його літературна кар’єра пов’язана з Великими Діонісіями — державним фестивалем на честь Діоніса, де щороку три драматурги представляли по три трагедії та сатирівську драму. Першу зафіксовану участь Есхіла в змаганні датують 499 роком до н. е., а першу перемогу — 484 роком. Загалом йому приписують щонайменше 13 перемог, що вказує на високий авторитет серед афінської публіки.
У середині V століття до н. е. Есхіл кілька разів подорожував до Сицилії, де правитель Гієрон I запрошував найкращих митців Еллади. Там драматург повторно ставив свої п’єси, зокрема «Персів». Пізні роки його життя позначені стабільним творчим успіхом, хоча саме у 468 році він зазнав відомої поразки від молодого Софокла, що означило появу нового покоління трагедії.
Після створення «Орестеї» — вершини збереженої спадщини Есхіла — він знову вирушив на Сицилію. Помер у місті Гела у 456/455 році до н. е. Його смерть обросла легендами, та найпоширеніша історія про загибель від черепахи, киненої орлом, очевидно, має комічне походження. Місцеві мешканці вшанували його державним похованням і театральними виставами, що зробили його могилу місцем паломництва.
Есхіла вважали «батьком трагедії» не лише через жанрові новації, а й через масштаб його впливу на подальшу історію грецького театру. Двоє його синів також стали драматургами, продовживши традицію, започатковану митцем, який поєднав військовий досвід, суспільну напругу доби й мистецькі пошуки у нову форму художнього мислення.
Данило Ігнатенко
