Епіктет належить до тих античних мислителів, чия постать сформувалася всупереч життєвим труднощам. Народжений 55 року н. е. у фрігійському Ієраполі, він виріс у рабстві, проте зумів здобути освіту й увійти до кола стоїчних філософів, чий вплив помітний у розвитку античної етики та пізнішої християнської думки.
Походження та становлення
Справжнє ім’я філософа не збереглося: «Епіктет» означає «набутий», що відображає його рабський статус у юності. Господар дозволяв йому відвідувати лекції Мусонія Руфа, одного з найавторитетніших стоїків свого часу. Саме там сформувався основний світогляд майбутнього мислителя, зосереджений на моральній самодисципліні та внутрішній стійкості.
Після отримання свободи Епіктет жив із хворобами та кульгавістю, проте ці обставини лише поглибили його переконання щодо незалежності людської волі від зовнішніх умов. У Римі він викладав філософію, збираючи довкола себе учнів та прихильників.
Вигнання та життя в Нікополі
У 90 році н. е. імператор Доміціан видав декрет про вигнання філософів зі столиці. Причиною стала прихильність стоїків до політичних опонентів тирана. Епіктет покинув Рим і переселився до Нікополя в Епірі, де заснував власну школу. Вона швидко набула популярності завдяки ясності його вчення й високим моральним вимогам.
У Нікополі філософ прожив решту життя, викладаючи, дискутуючи з учнями та формуючи етичну традицію, яка згодом вплинула на римських інтелектуалів, Афона, а пізніше – на ранніх християнських авторів.
Погляди та образ мислителя
Епіктет не залишив жодного власноруч написаного твору. Все, що відомо про його погляди, походить від учня Арріана. Однак і цих свідчень достатньо, щоб побачити постать мислителя, який наполягав на гармонії людського життя з природним порядком і волею Бога. Він розглядав людину як громадянина не лише своєї держави, а й всесвіту, де кожна істота має отриманий від Бога розум.
Філософ помер близько 135 року н. е., залишивши після себе спадщину, що стала фундаментом пізньої стоїчної етики й вплинула на уявлення про моральну свободу особистості у європейській інтелектуальній традиції.
Данило Ігнатенко
