Після завершення Першої світової війни Бессарабія опинилася в новому політичному просторі. У 1918 році регіон був включений до складу Румунії, що стало наслідком розпаду Російської імперії та революційного хаосу на сході Європи.
Включення Бессарабії до Румунії відбулося в умовах військової присутності та міжнародної невизначеності. Рішення, ухвалене в 1918 році, не було одностайно сприйняте населенням і тривалий час залишалося предметом дипломатичних суперечок. Радянська держава не визнавала румунського суверенітету над регіоном, що перетворювало Бессарабію на зону постійної геополітичної напруги. Для Бухареста край мав стратегічне значення як східний форпост держави.
Адміністративна інтеграція
Румунська влада швидко ліквідувала колишню губернську систему та запровадила власну адміністративну модель. Бессарабія була поділена на жудеці, керовані чиновниками з центру. Автономні елементи, що з’явилися у 1917–1918 роках, були згорнуті. Централізація стала головним інструментом державного контролю, але водночас зруйнувала локальні механізми саморегуляції.
Мовна та освітня політика
Одним із ключових напрямів румунізації стала освіта. Румунська мова була запроваджена як єдина мова навчання й адміністрації. Українська, російська та інші мови витіснялися з публічного простору, що особливо болісно відчували сільські громади й національні меншини. Школа стала основним інструментом формування нової лояльності, орієнтованої на румунську національну ідентичність.
Становище українського населення
Українці становили значну частину населення північної та південної Бессарабії. У міжвоєнний період вони опинилися в статусі національної меншини без реального політичного представництва. Українські школи закривалися або переводилися на румунську мову, культурна діяльність обмежувалася. Попри це, українська ідентичність зберігалася в родинному середовищі, фольклорі та церковному житті.
Соціально-економічні зміни
Румунська держава інвестувала в адміністративну інфраструктуру, транспорт і частково — в аграрні реформи. Земельна реформа сприяла перерозподілу власності, однак не ліквідувала соціальної нерівності. Бессарабія залишалася переважно аграрним регіоном із низьким рівнем індустріалізації. Економічна модернізація не супроводжувалася культурною інклюзією, що посилювало відчуження.
Політичний контроль і опозиція
Міжвоєнна Румунія дедалі більше тяжіла до авторитаризму. Політичні свободи звужувалися, а будь-які прояви регіоналізму або автономізму жорстко придушувалися. Опозиційні рухи в Бессарабії перебували під наглядом спецслужб, що формувало атмосферу страху й апатії.
Культурні трансформації
Багатoетнічний характер Бессарабії, сформований у XIX столітті, зазнав істотних змін. Держава підтримувала лише ті культурні прояви, що вписувалися в офіційний національний наратив. Це призводило до маргіналізації традицій інших спільнот і втрати культурної різноманітності в публічному просторі.
Геополітична вразливість
У 1930-х роках Бессарабія опинилася під тиском зростаючих міжнародних криз. Посилення радянських претензій і загальна нестабільність у Європі робили регіон одним із найуразливіших у румунській державі. Міжвоєнна модель інтеграції не створила міцної соціальної бази для довготривалого утримання краю.
Румунський період став для Бессарабії часом глибоких суперечностей. Він приніс модернізаційні елементи державного управління, але водночас зруйнував багатокультурну модель, сформовану раніше. Політика асиміляції не інтегрувала регіон, а лише посилила латентні конфлікти.
Данило Ігнатенко
