У XIX столітті Бессарабія остаточно інтегрується до політичного й економічного простору Російської імперії. Після анексії 1812 року регіон набув статусу імперської губернії й увійшов у фазу керованої модернізації: розбудови адміністрації, аграрної спеціалізації та масштабної колонізації. Водночас саме в цю добу починають формуватися модерні національні ідентичності — процес повільний, суперечливий і нерівномірний на землях півдня сучасної України.
Губернська система і централізація
Створення Бессарабської губернії означало уніфікацію управління за загальноімперськими стандартами. Суд, податкова система, поліція та освіта були підпорядковані центру. Ранній період зберігав обмежені місцеві особливості, але вже з середини століття курс узято на повну адміністративну інтеграцію. Централізація підвищила керованість, водночас звузивши простір локальної автономії громад.
Колонізація як державна політика
Імперська влада активно заохочувала переселення до Бессарабії. Тут оселялися українці з Наддніпрянщини, болгари й гагаузи з Балкан, німецькі колоністи, а також росіяни. Колонізація мала чітку мету: інтенсифікувати аграрне виробництво та «прив’язати» прикордонний край до імперії демографічно. У результаті сформувалася складна етнічна мозаїка з різними господарськими моделями та культурними традиціями.
Аграрна спеціалізація і ринок
XIX століття зробило Бессарабію аграрною периферією імперії. Зернове господарство, виноградарство й тваринництво орієнтувалися на експорт. Річкові шляхи Дністра і дунайський напрямок забезпечували включення до міжрегіональної торгівлі. Ринкова інтеграція сприяла зростанню, але посилила залежність від цін і попиту зовнішніх ринків.
Міста і урбанізація
Адміністративні центри зростали як вузли імперського управління. Кишинів перетворюється на головний губернський центр із новою забудовою, інституціями та освітніми закладами. Урбанізація змінювала соціальну структуру, формуючи прошарок службовців, купців і інтелігенції. Міське життя ставало провідником імперських норм і мовної уніфікації.
Освіта, мова і культура
Шкільна мережа розвивалася під контролем імперії. Навчання велося російською, що поступово витісняло місцеві мови з публічної сфери. Культура заохочувалася в лояльних формах, а ініціативи з виразним національним забарвленням обмежувалися. Водночас у приватному просторі громади зберігали мову, обрядовість і фольклор.
Український вимір губернії
Українці становили значну частину сільського населення півночі й півдня Бессарабії. Українська традиція органічно поєднувалася з місцевими умовами, підтримуючи аграрну економіку та громаду. Проте імперська політика не визнавала українську культуру як окрему, що стримувало її інституціалізацію. Цей дисбаланс між чисельністю та видимістю визначав подальші національні процеси.
Конфесійна структура
Православна церква залишалася домінуючою, інтегрованою в синодальну систему імперії. Водночас багатoетнічність забезпечувала присутність інших конфесій, що співіснували в межах законодавчо визначених рамок. Церква була важливим каналом соціальної стабільності та контролю.
Зародження модерних ідентичностей
Друга половина XIX століття принесла перші прояви національного самоусвідомлення різних спільнот. Інтелігенція, освіта й преса поступово формували уявлення про культуру та історію «свого» народу. У Бессарабії ці процеси відбувалися повільно через імперські обмеження та етнічну мозаїчність.
XIX століття перетворило Бессарабію з прикордонного краю на інтегровану імперську провінцію. Модернізація й колонізація змінили економіку та демографію, але посилили суперечності між уніфікацією і культурною різноманітністю.
Данило Ігнатенко
