Беніто Муссоліні, народжений 29 липня 1883 року в містечку Предаппіо, походив з родини, яку згодом називали «народною», хоча його батько був не лише коваль, а й журналіст-соціаліст, а мати працювала вчителькою. У дитинстві майбутній диктатор виявляв агресивність, неспокійний характер та проблемну поведінку: неодноразові виключення зі шкіл, збройні сутички з однокласниками та напади на педагогів. Незважаючи на це, він проявив неабиякий інтелектуальний потенціал і здобув учительський диплом.
У 19 років він виїхав до Швейцарії, маючи лише медальйон із зображенням Карла Маркса. У цей період формувалося його ставлення до політики, суспільства і влади. Його вабила ідея революції, ідеали соціалізму, анархізму й синдикалізму, хоч він і не мав послідовної ідеологічної системи. Читання Ніцше, Канта, Гегеля, Спінози, Сореля та Кропоткіна стало інтелектуальним фундаментом для його майбутніх промов і публіцистики. Вже тоді Муссоліні почав вирізнятися здібностями пропагандиста, його статті були радикальні, а промови — емоційні й войовничі.
Політична еволюція: від соціалізму до націоналізму
Повернувшись до Італії, Муссоліні активно включився у журналістську та профспілкову діяльність. У 1912 році його було призначено головним редактором провідної соціалістичної газети Avanti!, де він виступав із жорсткою критикою імперіалізму, націоналізму й мілітаризму. Проте з початком Першої світової війни він різко змінив свою позицію. Аргументуючи зміну поглядів потребою історичного оновлення, Муссоліні став прихильником вступу Італії у війну, що призвело до його виключення з Соціалістичної партії.
За фінансової підтримки французького уряду та італійських промисловців, він заснував нову газету Il Popolo d’Italia, яка стала майданчиком для формування фашистської ідеології. Заклики до об’єднання нації, возвеличення Італії, культ сили та вождя стали основою його нової політичної програми. Муссоліні не приховував своїх амбіцій — ще до кінця війни він заявляв про необхідність появи «людини із залізною волею», здатної взяти владу у свої руки.
Створення фашистського руху та прихід до влади
У 1919 році в Мілані Муссоліні створив fasci di combattimento — бойові загони, що згодом стали основою фашистської партії. До неї увійшли колишні солдати, анархісти, радикальні республіканці та розчаровані соціалісти. Риторика Муссоліні будувалася на агресивному націоналізмі, антипарламентській демагогії, обіцянках соціального порядку та військової величі.
На фоні політичної нестабільності, страйків та економічної кризи, фашистські «чорносорочечники» проводили силові рейди проти соціалістів і профспілковців. Занепокоєні ліберальні політики та великі землевласники часто закривали очі на ці акції або навіть підтримували їх.
У жовтні 1922 року фашисти організували символічний «Марш на Рим», що завершився передачею влади королем Віктором Еммануїлом III. Муссоліні було доручено сформувати уряд, і 31 жовтня він став наймолодшим прем’єр-міністром в історії Італії.
Формування диктатури та політика репресій
Після приходу до влади Муссоліні швидко консолідував її у власних руках. У 1924 році, завдяки маніпуляціям із виборчим законодавством, фашисти здобули контроль над парламентом. Репресії проти опозиції розгорнулися на повну силу: вбивство соціаліста Джакомо Маттеотті стало переломним моментом, що змусив Муссоліні офіційно перетворити Італію на однопартійну тоталітарну державу.
Свобода слова була знищена, запроваджено жорсткий контроль над пресою, освітою та культурою. Фашисти розгорнули пропагандистську кампанію з побудови культу особи Муссоліні, який позиціонував себе як «Вождь» (Duce), що уособлює велич нації та надає їй історичну місію.
Колоніальні війни, союз з Гітлером та катастрофа
У 1935 році Муссоліні розпочав загарбницьку війну проти Ефіопії. Італійські війська застосовували хімічну зброю, чим викликали міжнародне обурення, однак реальних наслідків для режиму не настало. Після приєднання до агресивної політики Німеччини та підписання Римсько-Берлінського пакту, Італія остаточно ввійшла в орбіту Третього рейху.
У 1938 році фашистський уряд запровадив расові закони за німецьким зразком, що дискримінували євреїв і стали передумовою для їх депортації до нацистських концтаборів. Початок Другої світової війни Муссоліні зустрів нерішуче, однак, спокушений можливістю територіальних здобутків, 10 червня 1940 року оголосив війну Франції та Великій Британії.
Занепад режиму та смерть диктатора
Участь Італії у війні виявилася катастрофічною: брак ресурсів, слабкість армії та загальне невдоволення населення призвели до політичної ізоляції та внутрішнього опору. У липні 1943 року Муссоліні було усунуто від влади. Після звільнення німцями він очолив маріонеткову Республіку Сало, однак його вплив був мінімальним.
28 квітня 1945 року Муссоліні та його коханку Клару Петаччі було схоплено італійськими партизанами та страчено поблизу Донго. Їхні тіла публічно виставили на площі Лорето в Мілані, що стало символом кінця фашистської епохи в Італії.
Данило Ігнатенко
