Баальбек є одним із найбільш вражаючих археологічних комплексів Близького Сходу. Він розташований у східному Лівані, у долині Бекаа, на висоті понад 1100 метрів над рівнем моря, приблизно за 80 кілометрів від Бейрута. Завдяки своїй унікальній історичній цінності цей комплекс у 1984 році було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Руїни Баальбека охоплюють залишки античного міста, яке в різні епохи перебувало під владою грецьких, римських, візантійських та арабських правителів.
Історичний розвиток
До епохи Олександра Македонського про Баальбек майже нічого не відомо. Після завоювання Сирії у 332 році до н. е. місто потрапило під вплив еллінської культури. За часів Птолемеїв воно отримало назву Геліополіс, що перегукувалося з однойменним священним містом у Єгипті. У II столітті до н. е. місто було завойоване Антіохом III з династії Селевкідів, але після занепаду їхньої влади перейшло під контроль Риму.
Римляни перетворили Баальбек на колонію, заселивши його легіонерами. Саме в цей період розпочалося масштабне храмове будівництво, яке надало місту велич і славу. Після поділу Римської імперії місто перейшло до Візантії, а згодом, у VII столітті, потрапило під владу арабів. Протягом наступних століть Баальбек залишався важливим центром, але його роль поступово зменшувалася. Після Першої світової війни він увійшов до складу сучасного Лівану.
Археологічні пам’ятки
Найбільш вражаючим об’єктом комплексу є Храм Юпітера, завершений у II столітті н. е. Це грандіозна споруда, з якої збереглися лише частини, але навіть вони вражають своїми масштабами. До храму вів величний двір розміром понад 100 метрів, прикрашений екседрами, портиками та колонами. Високі гранітні колони заввишки 19 метрів і діаметром понад 2 метри були доставлені з Єгипту, що свідчить про тісні культурні зв’язки римського світу.
Храм Юпітера був присвячений трьом божествам: сирійському грозовому богу Хададу, ототожненому з Юпітером; богині родючості Атаргатіс, ототожненій з Венерою; та молодому божеству природи, яке римляни пов’язували з Меркурієм. Релігійні практики поєднували елементи сільськогосподарського культу та містичних оргіастичних обрядів.
Не менш важливим є храм Вакха, який добре зберігся до наших днів. Його 42 колони частково вціліли, і він вважається одним із найкращих прикладів римської архітектури на Сході. Оздоблення храму вказує на поклоніння богам землеробства, але перевага вакхічної символіки свідчить про вплив культів спасіння та містерій.
Інші археологічні пам’ятки включають круглий храм Венери, залишки міських стін, фрагменти храму Гермеса, римські мозаїки та укріплення арабського періоду.
Дослідження та відновлення
Європейці відкрили для себе Баальбек у XVI столітті, однак систематичні розкопки розпочалися лише у XIX столітті. У 1898–1903 роках німецька археологічна експедиція розкопала руїни храмів та почала їхню реконструкцію. Подальші роботи здійснювалися під час французького мандату та пізніше урядом Лівану.
Проте громадянська війна в Лівані у 1970–1980-х роках завдала шкоди збереженню пам’яток. Відновлення почалося лише у 1990-х роках, коли туризм і міжнародна підтримка знову спрямували увагу на комплекс.
Баальбек у сучасності
Сьогодні Баальбек є адміністративним центром губернаторства Баальбек-Хермель. Його населення налічує близько 85 тисяч осіб. Місто розташоване в одному з найродючіших регіонів Лівану, що зумовлює розвиток сільського господарства. Водночас туризм відіграє ключову роль в економіці.
У 1998 році в підземних галереях Храму Юпітера відкрився музей, а щорічний Міжнародний фестиваль Баальбек приваблює туристів музичними, театральними та культурними подіями. Таким чином, давній центр культів і римської архітектури став важливою складовою сучасної культурної ідентичності Лівану.
Данило Ігнатенко
