Авраам (процвітав на початку II тисячоліття до н. е.) вважається першим серед єврейських патріархів і водночас постаттю, що посідає ключове місце в юдаїзмі, християнстві та ісламі. За біблійною книгою Буття, він залишив місто Ур у Месопотамії на заклик Бога, який обіцяв йому нову землю — Ханаан, а його нащадкам майбутнє численне потомство. Образ Авраама поєднує риси пророка, законодавця, духовного засновника і предка народів, що визначили хід історії Стародавнього Близького Сходу.
Критичність проблеми «біографії» Авраама
У сучасному науковому розумінні біографія Авраама не може бути реконструйована у звичайному сенсі. Все, що можна зробити, — це співставити біблійні тексти з археологічними даними та культурним тлом патріархальної доби. До кінця XIX століття вважалося, що наративи книги Буття є відображенням проблем пізнішого часу (IX–V ст. до н. е.) і тому мають сумнівну історичну достовірність. Частина дослідників тлумачила патріархів як міфологічні постаті або алегорії племінних угруповань.
Перелом у підходах настав після Першої світової війни, коли археологічні розкопки в Марі, стародавньому місті на Євфраті, виявили тисячі клинописних табличок із господарськими, юридичними та релігійними текстами. Ці джерела, датовані XVIII–XVII ст. до н. е., показали, що соціально-економічний і культурний фон відповідає тому, що описано в біблійних переказах про патріархів. Саме це відкриття дало підставу говорити про «перевідкриття Старого Завіту».
Біблійна оповідь
Згідно з книгою Буття, Аврам (згодом Авраам, «батько багатьох народів») походив з міста Ур у Нижній Месопотамії. Бог наказав йому залишити рідну землю і рушити до невідомого краю, де він стане засновником нового народу. Разом із дружиною Сарою, племінником Лотом та іншими супутниками він оселився у Ханаані.
Незважаючи на похилий вік і бездітність, Авраам отримував від Бога обіцянку потомства. Спершу від служниці Агар народився син Ізмаїл, але справжнім спадкоємцем обітниці став Ісаак, син Сари. Відомий епізод майже жертвопринесення Ісаака став символом абсолютної віри й покори Божій волі. Авраам також купив печеру Махпела біля Хеврона як місце поховання своєї родини, що стало першим юридично підтвердженим свідченням права власності його роду на землю Ханаану.
Образ патріарха в Біблії багатогранний. Він постає як праведник і миротворець, гостинний господар, воїн, що рятує рідню, але водночас і людина зі слабкостями, здатна на хитрість чи обман задля самозбереження. Саме ця поєднаність високої духовності та людських рис робить його однією з найвиразніших постатей Старого Завіту.
Археологічний та історичний контекст
Біблійна традиція пов’язує початок мандрів Авраама з Ур-Касдім, яким більшість учених вважає шумерський Ур (сучасний Телль-ель-Мукайяр, Ірак). Ур був центром культу місячного божества Нанни (Сіна), і ця релігійна атмосфера, ймовірно, вплинула на середовище, з якого походив Терах, батько Авраама.
Першою зупинкою після виходу з Ура став Харран у верхній Месопотамії. Місто, тісно пов’язане з тим самим культом місяця, зберегло значення релігійного центру і згадується у текстах з Марі. Саме тут Авраам перебував певний час перед продовженням шляху до Ханаану.
Дослідження клинописних джерел підтверджують існування в ті часи племінних груп, названих хапіру та «Бану Яміна» (Веніямінці), які співвідносяться з біблійними назвами. Археологічні дані також вказують на розвиток культових центрів у Сихемі та інших містах Ханаану, де згодом з’являються наративи про Авраама та його нащадків.
У юдаїзмі Авраам є предком єврейського народу через лінію Ісаака. Християнська традиція розглядає його як духовного батька всіх віруючих, а подію з Ісааком — як передвістя жертовності Ісуса Христа. В ісламі головним спадкоємцем Авраама є Ізмаїл, предок пророка Мухаммеда, і саме він вважається носієм Божої обітниці.
Данило Ігнатенко
